— Як довго?
— Це залежатиме від вас, — розв"язно сказав Йоганн.
Лансдорф запитально підняв брови.
— Оскільки я не позбавлений права вибору, я хотів би трохи докладніше дізнатися, що ви мені пропонуєте. Якщо це можливо, звичайно.
— Я дам наказ майорові Дітріху, і він, природно у відповідних межах, ознайомить вас з тією дільницею роботи, яку ми вам пропонуємо.
— Дітріх тут?! — вигукнув Йоганн. — І вже майор! Радий був би поздоровити його.
— Ви зможете це зробити вже зараз.
Лансдорф натиснув кнопку, наказав черговому офіцерові:
— Попросіть майора Дітріха.
Йоганн був навіть не радий, а просто щасливий, що Дітріх опинився тут. Він знав, як йому слід поводитися з Дітріхом і чим той йому завдячує.
І коли Дітріх увійшов, Йоганн аж засяяв усмішкою, але погляд його зберігав жорстку, непохитну вимогливість.
Провівши Вайса у свій кабінет, Дітріх сів поряд з ним на диван і сказав із співчуттям, але і з певним розчаруванням:
— До нас дійшла чутка, що вас повісили.
— Не мене, а мені, — поправив Вайс і вказав очима на залізний хрест, що прикрашав його кітель.
— Поздоровляю, — нудним голосом процідив Дітріх.
— Ви вже маєте досвід, — дружньо сказав Вайс, — і ви знаєте, що я вмію зберігати таємницю ваших злочинів, як найбільшу дорогоцінність.
— Не розумію вашого жартівливого тону! — обурився Дітріх.
— Даремно, — докорив Вайс. — Просто я даю вам зрозуміти, що в моїх очах усе це не має особливого значення, та й, мабуть, на загальному тлі не має вже такого кричущого вигляду. Правда ж? Тепер люди, куди більші, ніж ви та я, ладні чорт знає на що, аби тільки врятувати свою шкуру. Але ж ми з вами, хоч би якими ми там не були, ладні життя віддати за фюрера, правда ж? І у вовчих шкурах «Вервольфу» ми продовжуватимемо боротьбу, коли наші начальники щасливо евакуюються в Іспанію, Аргентіну, Швейцарію, Мексіку. Не виключено, що їм дадуть сховище і в США, хіба ж ні? А в цей час ми з вами будемо битись, як самотні вовки.
— Так, — похмуро погодився Дітріх. — Можливо… — І спитав, раптом пожвавішавши: — Ви, здається, були «золотим кур"єром»? Перевозили цінності у швейцарські банки, забезпечуючи добробут і процвітання високопоставленим діячам рейху на час їхньої майбутньої еміграції?
Йоганн, не відповідаючи на запитання, сказав співчутливо: