Вайс дивився в порожнє небо, велетенське, мов безодня. Він відчував непереможний розпач, порожнечу, немов втратив власне життя. А все навколо здавалось йому мертвим.
68
У штабі групи Вайсові сказали, що його бажання задоволене і він може сьогодні ж виїхати на авіаційну базу для перевірки, як особовий склад її і матеріальна частина підготовлені до виконання спеціальною завданий під кодовим позначенням «Вольке».
Він прийшов до професора, повернув йому документи, повідомив, що відбуває і що Зубов, виконуючи завдання, тепер не зможе скористуватися парашутом.
Професор прикрив рукою документи, повернені йому Вайсом, начебто боячись хоч би на хвилину втратити їх, і сказав:
— От до цієї хвилини, поки ви прийшли, я весь час думав, переживу я чи не переживу, якщо загине Надійка. І знаєте, зрозумів, що не переживу. От воно як. А тепер — Зубов. Тяжко, правда. У нашій справі, мабуть, найлегше, коли ти вирішуєш власну долю, а не долю іншого. — Подивився твердо у вічі Йоганнові. — Свою дочку як досвідчену радистку я включив до складу групи, яка буде вам додана. Ви повинні мати постійний оперативний зв"язок з Центром. — Розклав карту. — У районі, що перебуває в зоні авіаційного впливу бази, є кілька великих концентраційних таборів. Але от що нам з вами слід обміркувати. Ось тут, — Штутгоф вказав на карті, — підземний концентраційний табір, де виробляються «Фау-1» і «Фау-2». В"язні ніколи не виходять із штольні. Там працюють, там умирають, тільки їхні трупи вивозять і спалюють у наземних таборах. Обидві основні підземні шахти тягнуться майже на півтора кілометра під землею і з"єднують їх між собою сорок вісім тунелів. Стовбур входу й виходу один, решта закриті й забетоновані. Зрозуміло, що цей підземний табір, де перебувають понад двадцять тисяч в"язнів, не може бути знищений з повітря. Але за відомостями, одержаними вами від Генріха, табір знімається з постачання через шість днів, виключаючи сьогоднішній. Значить, треба гадати, що через шість днів він повинен бути знищений. Головне наше завдання — з"ясувати, яким способом гадають знищити табір, і запобігти його знищенню. — Сказав сумно: — Надана вам група не така численна, як хотілося б, але не в моїх силах збільшити її.
Вайс був прикро здивований тим, що у відрядження на авіаційну базу він їде не один, а з Дітріхом. Дітріх сказав, потираючи руки:
— Ви знаєте, я дуже енергійно наполягав, щоб це завдання було доручене й мені. — Пояснив, лукаво всміхаючись: — Операція цілком секретна, наказ підписали Гіммлер і Кальтенбруннер. Ми з вами не маємо нічого спільного з її безпосереднім виконанням, на нас покладено тільки функції контролю підготовки і таке інше. Але це знак особливого довір"я. І я впевнений, що потім ніхто не посмів совати мене в цю небезпечну мороку з організацією нашого підпілля. Я сподіваюсь, що мене відішлють негайно на Захід — куди-небудь у Швейцарію, наприклад, де я свято зберігатиму таємницю цієї операції, при відповідному забезпеченні всіх необхідних для мене життєвих вигод, звісно.
— Поспішаєте втекти? — спитав Вайс.
— Це ж необхідно в інтересах вищих осіб, що підписали наказ, бо він, як кажуть, не для преси. Хоч, мабуть, навпаки: Геббельс верещатиме з газетних сторінок про лиходійський наліт авіації союзників на концентраційні табори. Ми з вами, як свідки цього жахливого нальоту, зможемо підтвердити його слова.
— Значить, хочете жити? — спитав Вайс.
— Та ще й як, — усміхнувся Дітріх, — з комфортом!
Полковник Вальтер, командир особливої авіаційної частини, кавалер лицарського залізного хреста, льотчик ще часів першої світової війни, сухенький, сивий, низький на зріст, але з величним, пихатим обличчям, розкрив секретний пакет. Прочитавши наказ і прикладену до нього інструкцію, він глянув на Вайса та Дітріха так гидливо, наче в цих офіцерів СД були не застебнені ширіньки, і сказав, що просить дати йому годину на роздум, а після того він ладен буде знову прийняти панів офіцерів.
Дітріх поклався у всьому на Вайса, а сам подався снідати в компанії з молодими льотчиками.
Полковник, незважаючи на свою явну неприязнь, змушений був обговорювати з Вайсом подробиці операції.
— Пальне? — сказав полковник. — Більшовики наступають, за тиждень вони можуть бути тут. — Він тупнув маленькою ступнею, взутою в лакований старомодний гостроносий черевик. — У нас пального на сьогодні рівно стільки, щоб знятися звідси.
— Але до вас повинно надійти пальне!
— Завтра вночі, якщо бензовози щасливо прибудуть.
— А чому вони можуть не прибути?
— Росіяни розбомбили мости.