— Слухай, — сказав Вайс. — Цей політ, ти розумієш…
— Здоров був! — перебив його Зубов. — Я ж безсмертний. До того ж у мене понад двадцять стрибків з парашутом, це моя головна гарантія. Не турбуйся, чудово виживу.
Документи для Зубова роздобула Надя. Передаючи їх Вайсові, вона сказала:
— Тільки потрібна інша фотографія. — Додала: — А так документи дуже хороші. — Попросила: — Але, якщо можна, поверніть сьогодні ж: я повинна покласти їх на місце.
— А якщо не вдасться?
Надя підняла на Вайса очі, сказала тихо:
— Татові це було б особливо тяжко після того, як ми втратили маму.
Дізнавшись, що операцію доручено Зубову, професор невдоволено поморщився:
— Я не маю сумнівів в авіаційних здібностях товариша Зубова, але хуліганити на «У-2» — це одне, а водити великий транспортний літак — друге. — Додав: — Я рішуче проти.
— А коли борт-механіком?
— Він же незнайомий з конструкцією німецької машини. Завалиться!
— Слухайте, — сказав Вайс. — Борт-стрілець!
— Оце, мабуть, підійде. — І професор закінчив уже зовсім іншим тоном: — Найкраще — це те, що він має: досвід парашутних стрибків. Посилати іншого — означало б на вірну загибель.
Все вийшло далеко простіше, ніж сподівався Вайс.
Викликавши до чергового гестапо членів екіпажу для додаткової перевірки, визначивши за армійськими книжками, хто з них борт-стрілець, Вайс підозріливо глянув на цього чоловіка і з величезним напруженням утримав на обличчі озлоблено-обшукуючий вираз.
Низький на зріст, кремезний хлопець, на якого він дивився, дихав на нього таким горілчаним перегаром, що Вайс відчув захоплення.
— Свиня! — гримнув Вайс. — Свиня і боягуз! Надудлився перед вильотом. — І, звертаючись до чергового гестапо, сказав: — Це злочинна недбалість з вашого боку. — Наказавши екіпажу вийти, спитав: — Що ви маєте намір робити?
— Я зараз викличу іншу людину.
— Скільки на це потрібно часу?
— Двадцять хвилин, не більше.