— Але є понтонні переправи.
— Так, якщо їх встигнуть навести.
— В якому пункті? — спитав Вайс.
Полковник показав на карті. Потім сказав:
— Я гадав, що мій обов"язок — вивезти на літаках усіх людей і тому літаки не завантажено бомбовим комплектом. Треба посилати машини на склад — для цього потрібний час.
— Природно, — погодився Вайс.
— І ще, — сердито сказав полковник, — крім усього — ось наказ Кальтенбруннера: на мене покладається обов"язок скинути на парашутах контейнери з отруйними речовинами для використання їх табірними підрозділами СС на той випадок, коли якась частина в"язнів вціліє після бомбардування.
— Дуже передбачливо, — зауважив Вайс.
— Слухайте, — гнівно сказав полковник. — Я ас першої світової війни. Моє ім"я відоме у Франції та Англії. На моєму рахунку двадцять вісім авіаційних поєдинків, які я провів з честю.
— Ну і що ж? — спитав Вайс.
— Я солдат, — сказав полковник. — Солдат. І я маю свої військові переконання й принципи. А ви гестапівець…
— Я офіцер СД.
— Не бачу особливої різниці.
— Коротше кажучи, ви хочете сказати, що вам не дуже подобається це бойове завдання?
— Воно не бойове, не військове.
— А яке ж?
— Ви самі добре знаєте яке.
— Ви просто боїтесь. Боїтесь, що згодом вас вважатимуть не за військовополоненого офіцера, а за воєнного злочинця.
— Так, — сказав полковник. — Я не боюсь загинути, не боюсь, що мене навіть розстріляють більшовики. Але не хочу бути повішеним, як…
— Як хто?