— Тут і на пачку сигарет не стане.
— Все одно давай, — суворо сказав Вайс. Ховаючи гроші, всміхнувся: — А ти думав, німець тебе задарма повезе?
Розвернув машину. Майнуло розгублене, здивоване обличчя хлопця. Він несміливо помахав рукою. Вайс не відповів.
І хоча Йоганн здорово це придумав, узявши з хлопця гроші за проїзд, все одно виручати його — це була вільність, на яку він не мав права.
«Погано, товаришу Бєлов, — в думці сказав собі Йоганн. Але зразу ж мимоволі подумав: — А вдало це вийшло з камерою. Всі німецькі шофери так роблять: примушують першого-ліпшого польського перехожого качати ручку насоса. І я примусив…»
Та коли через кілька днів на вулиці п"яний німецький солдат бив по щоках якусь нафарбовану жінку й та кинулась до Вайса, благаючи захистити, Йоганн мовчки відсторонив її і пройшов мимо. Вайс пройшов мимо так байдужно, нібито все це відбувалося в потойбічному світі. Після випадку з хлопцем він ще довго ставився до себе критично, «проробляв» себе. Він розумів: прикмети радянської людини, її моральні особливості тут так само небезпечні й шкідливі, як жалість для хірурга. І він байдуже пройшов повз жінку, яку били, твердо знаючи, що його обов"язок вищий за ці почуття.
Кілька днів Йоганн возив місцевого німця, фермера Клюге — члена фрейкору — п"ятої колони в Польщі, функціонери якої здійснювали диверсії напередодні гітлерівського вторгнення, а потім виконували роль гестапівських підручних.
Обважнілий, коротконогий, з м"ясистим лицем, хворий на ядуху, Клюге, дізнавшись, що Вайс із Прибалтики, сказав докірливо:
— Таких хлопців слід було тримати там до певного часу, щоб ви потім за нашим досвідом влаштували там гарненьку поросячу різанину.
Вайс спитав:
— Ви вважаєте, що в нас була б така можливість?
— Я думаю, була б.
— Навіщо ж ми виїхали звідти?
— Отож і я кажу: навіщо? — понуро мовив Клюге. І раптом, осміхнувшись, втішив: — Нічого, хлопче, все ще попереду.
У Клюге на фермі працювало кілька десятків військовополонених поляків і французів, але він узяв підряд на доставку щебеню для шляхового будівництва, і всіх полонених загнав у каменоломню, і за наглядачів приставив до них сина й зятя. Тепер Клюге добивався нових військовополонених для ферми, запевняючи, що всі попередні повмирали від дизентерії.
Вайс запитав:
— А що ви робитимете взимку з такою кількістю військовополонених?
Клюге сказав:
— Головним конкурентом людини в споживанні основних харчових продуктів є свиня. А в мене самих плідників більш десятка, і чотири з них — медалісти. — Спитав: — Зрозумів?
— Ні, — сказав Йоганн.