— Я не вийду.
Вайс розвернув машину і погнав її в місто.
— Але ж у мене там на дорозі лишилися речі!
Вайс мовчав.
— Зупинись!
Вайс загальмував машину.
Клюге порпався у себе в бумажнику, потім став тицяти Йоганнові гроші.
Йоганн відштовхнув його руку.
— Ну, нехай, — сказав Клюге, — нехай! Тобі це так не минеться.
Він виліз з машини і, грузнучи в болоті, побрів назад до речей.
Повернувшись у гараж, Вайс доповів Келеру, що Клюге хотів затримати машину. Келер сказав:
— Наказ є наказ. Ти повинен був висадити його о другій нуль-нуль, навіть коли б це було посеред калюжі.
— Я так і зробив, — сказав Вайс.
У нього було таке відчуття, нібито всі ці дні він возив у машині якусь брудну тварюку.
Вайс витрусив чохли з сидінь. Йому здавалося, що в машині смердить.
Безперервна десяти, а то й дванадцятигодинна робота виснажувала навіть найміцніших шоферів. Йоганн мусив мати такий запас фізичних і нервових сил, щоб, закінчивши роботу в гаражі, віддати їх головній своїй справі, що вимагала величезної зосередженості, кмітливості, самовладання.
Людина часом не помічає, як, отруєна втомою, вона втрачає якусь дозу чуйності, губить зовсім незначні імпульси, необхідні для того, щоб блискавично знайти рішення в непередбаченій ситуації. Можна силою волі подолати втому, але як дізнатися, чи не гальмує втома твою свідомість, змушену повсякчас діяти на твоє справжнє «я» і на твоє друге «я», що стало шофером Йоганном Вайсом. Тим більше, що з поєднання цього подвійного мислення потрібно було виробити те єдине, що відповідає твоїм цілям, твоєму обов"язку.
Останніми днями втома, нервова, душевна, фізична, то витісняла з нього Йоганна Вайса, то — і це дуже радувало — він цілком відчував себе Йоганном Вайсом, в якого немає нічого, крім згадок про інший світ, де він колись жив. Разом з тим надмірне навантаження і викликана ним втома допомагали йому переборювати тугу за Батьківщиною, спати без сновидінь і не поринати в спогади, що обпікали душу; одного разу він піймав себе на тому, що навіть плакав уночі, коли йому єдиний раз приснилися батькові руки, пропахлі залізними ошурками.
За ці місяці Йоганн немов позбувся того неймовірного напруження, в якому він невідступно тримав себе весь час, аби бути таким, як навколишні люди, адже на їхні манери, звички, погляди, особливості наклала відбиток ціла історична смуга існування нації, її побутовий соціальний устрій.
Сталося полегшуюче перевтілення — те, що пророкував йому інструктор-наставник. Воно прийшло як благотворний результат гігантської роботи розуму, волі, пам"яті.