Хіба можна бути неуважним до свого хлопця, такого привітного і люб"язного, якщо до того ж він от-от має вийти звідси з маршовою ротою. Щоправда, він ще не нюхав фронту, але він дуже шанобливо ставиться до фронтовиків, радячись, у яку частину найкраще піти служити.
Танкістам Йоганн вихваляв авіацію, льотчикам — танкові частини.
У цих коротких, але палких дискусіях про переваги того чи іншого виду зброї Вайс черпав чимало істотних відомостей.
Одного разу під час чергової облави в місті Йоганн побачив у ніші воріт хлопця з блідим, як бринза, лицем, хлопець озирався, тримаючи праву руку в кишені.
Вайс зупинив машину, зняв запасне колесо, випустив повітря, поманив хлопця і, подаючи йому насос, показав жестом, що він йому наказує накачати скат. Хлопець послухався.
Підійшов патрулі, Вайс показав свої документи. Патрульний спитав, киваючи на хлопця:
— А цей з тобою?
Вайс, ухиляючись від прямої відповіді, сказав невизначено:
— Полковник викликав машину, а ми ось запізнюємося.
Патруль пішов.
Закінчивши накачувати повітря в камеру, хлопець запитливо глянув на Вайса, спитав по-німецьки:
— Мені можна йти?
— Може, підвезти за твою роботу?
Юнак завагався, потім, одважившись нібито на щось відчайдушне, сів поряд з Вайсом. Довго їхали мовчки. Нарешті юнак не витримав, спитав:
— Ти чому мене виручив?
— Це ти мене виручив, — сказав Йоганн, — накачав колесо.
— Дивний німець.
— Чим?
— Та от виручив, — уперто повторив хлопець, — і везеш. Я ж поляк.
— Бачу.