— І загнав її в Бейруті ліванському євреєві.
— Ну, навіщо ображати — арабові, і навіть, можливо, шейху.
Бритоголовий звів погрозливо брови, процідив крізь зуби:
— Що це ти мені тут белькочеш?
Власник баритона вмить зів"яв:
— Ну гаразд, Хрящ, твоя правда, твоя.
Сухенький, жилавий дідок з маленьким, зморшкуватим горбоносим лицем спитав з кавказьким акцентом:
— Шейх? Що таке шейх? Я сам шейх. Почім продав, не пам"ятаєш?
Чоловік з обвислим лицем і миршавим волоссям, зализаним на лисину, тільки знизав плечима. Бритоголовий сказав:
— Нам, панове, слід би й тут навести порядок.
— У німців?
— Я маю на увазі російську еміграцію. Одних Гітлер надихнув, вселив надії, а інші — з оцих, спролетарених, — почали тривожитися про долю вітчизни.
— Різати треба, — порадив старий.
— Не виключено, — згодився бритоголовий. — Я декого назвав шефові, запропонував наші послуги — усунути власноручно. Це було б показово, ми публічно продемонстрували б нашу готовність карати відступників. Та ба, шеф відмовив. Пообіцяв, що за це візьметься гестапо. А жаль, — сумно закінчив бритоголовий.
Чоловік з обвислим лицем мовив замріяно:
— А в Росії зараз теж весна-а!
— Стрибатимеш, не забудь узути калоші, щоб ноги не замочити.
— Я гадаю, вже підсохне…
— Польщу вони за три тижні на обидві лопатки.
— Ну, Росія — не Польща.