— Я розумію ваше горе. Але жити треба.
Жінка показала пальцем на себе, на чоловіка, потім на щеня, похитала головою.
— Так, це правда, сказав Вайс, — людина не тварина. — Він помовчав, потім продекламував: — «Людина — це лише вкритий топким шаром лаку, приручений дикий звір».
Жінка гидливо від нього відсахнулася. Вайс пояснив:
— Так твердить Еріх Ротакер — наш великий історик.
Глухонімий торкнувся свого лоба пальцем, потім заперечливо помахав ним.
— Я теж так не думаю, — сказав Вайс. — Однак є багато людей, які не тільки так думають, але й роблять так.
Глухонімий кивнув головою, згоджуючись.
Кожен вечір подружжя виводило щеня на прогулянку на пустельному плацу. Забачивши Вайса, щеня дружелюбно підбігало до Йоганна, і Вайс начебто мимоволі ставав супутником цієї дивної пари під час таких прогулянок.
Останнім часом подружжя почало брати з собою маленькі грифельні дощечки, на яких вони швидко писали, стираючи написане вологою губкою. Це полегшувало спілкування.
Кинуті своїм нещастям у безмовність, ці двоє людей знайшли одне одного ще дітьми. Він шахтар і син шахтаря, вона дочка пастора, втекли з дому, коли батьки постали проти її дружби з глухонімим юнаком, робітником.
В одному з підрозділів абверу він став випробувачем парашутів. Добре заробляв. Здійснював тренувальні стрибки в найскладніших умовах, в яких можуть опинитися при перекиданні агенти. Від неї приховував не службу в абвері, а те, якій небезпеці він піддає себе щоденно. Під час невдалого стрибка тяжко покалічився. Зрозумів, що, коли загине, вона вкоротить собі віку. Потім пощастило. Їм обом дали в абвері іншу, кращу роботу. Вайс знав, яка ця «краща» робота. Бували в багатьох країнах. Завжди мріяли про дитину. Боялися лише одного: щоб не народилася теж глухонімою.
Вайс спитав:
— А коли б ви не погодилися вернутися додому до народження дитини?
Глухонімий швидко написав на грифельній дошці: «Невиконання», — і провів у себе по горлу ребром долоні, закотивши очі.
Коли Вайс написав, що він з Прибалтики, жінка красномовно перезирнулася з чоловіком і швидко накидала на дошці:
— «Догадувались, що ви не з рейху».
— Чому?
— «Деякі слова ви вимовляєте інакше».
— І багато таких слів?