— Хочеш, я сам дам тобі сигарету? — знову спитав шепелявим баритоном цибатий.
Вайс мовчки робив своє.
— Та не бійся, ні чорта він по-російськи не розуміє, — сказав кремезний. І спитав по-німецьки: — Ей, солдате, котра година?
Вайс відповів:
— Немає годинника. — І обвів твердим запам"ятовуючим поглядом обличчя цих людей.
Всміхаючись Йоганнові, плішивий блондин промекав тенорком по-російськи:
— А в самого на руці годинник. Німецька свиня, теж чваниться! — Люб"язно простягнув сигарету й сказав уже по-німецьки: — Прошу, візьміть, зробіть мені таку ласку.
Вайс похитав головою і витягнув свій портсигар. Блондин засунув собі за вухо знехтувану Вайсом сигарету, зітхнув, побідкався по-російськи:
— От і проливай кров за них. — Обернувся до Вайса, сказав по-німецьки: — Молодець солдат! Знаєш службу. — Підняв руку — Хайль Гітлер!
Вайс пішов у гараж, поставив там балон і, вернувшись назад, поклав собі на коліна дощечку, а на неї аркуш поштового паперу.
Схилившись над папером, Вайс глибокодумно водив по ньому олівцем. Зрідка і зовні байдужно поглядав він на одягнених у різномасті іноземні мундири людей, які володіли німецькою мовою, а можливо й іншими мовами, так само, як і російською. Вони давно втратили свій природний вигляд, свої індивідуальні риси. І хоч прикмети в них були різні, на їхніх обличчях відбився однаковий вираз жорстокості, байдужості, нудьги.
Що довше Йоганн вдивлявся в ні обличчя, то виразніше розумів, що неможливо втримати їх у пам"яті.
Наступної неділі він знову зайняв позицію біля гаража і, шаркаючи терпугом, поклав латку на автомобільну камеру. Закінчивши з нею, неквапливо розібрав, промив і знову зібрав карбюратор. Витер руки клоччям і, як і того разу, взявся писати листа.
А ці люди, очевидно, звикнувши до мовчазного дисциплінованого німецького солдата, вільно патякали між собою.
Вайс байдужим поглядом обводив їхні обличчя, потім переводив очі на якийсь там сторонній предмет і знову писав, нібито згадавши потрібні йому для листа слова.
Солдат, котрий пише листа додому, — таке звичне видовище, що ніхто з цих людей вже більш не звертав на нього уваги, не помічав його. Тим паче, що переконалися: по-російськи він не тямить анібельмеса.
Верховодив у них, видко, той, сухорлявий, бритоголовий, з правильними рисами обличчя, із сірими холодними очима й витягнутими в ниточку бровами на сильно скошеному лобі. Коли він кидав короткі репліки, всі змовкали, навіть той, з гаркавим по-панськи баритоном, любитель афоризмів: «Для того щоб убити, не обов"язково знати анатомію», «Серед негідників я міг би бути новатором», «Найдорожче доводиться платити за безкорисливу любов».
Якось він сказав млосно:
— Здасться, я колись був жонатий на худенькій жінці з великими очима.
Бритоголовий посміхнувся: