Знак Єдинорога

— Могли б подзвонити, я принесла б качку, — прощебетала вона, входячи в кімнату і насуваючись на мене.

У цей момент я знову відчув виклик Рендома і стомлено похитав головою. Цікаво, як вона повідомить про це? Помітить чи ні вона моє призматичне зображення, після того, як я зникну? Ще одна сторіночка в зростаючій книзі легенд, які я постійно залишаю після себе.

— Моя дорога і ніжна, — звернувся я до неї, — врешті-решт, наші відносини з самого початку були чистою фізіологією. У тебе були інші… багато інших… Адью, моя кульбабка!

Я вклонився, послав їй повітряний поцілунок і ступив у Амбер, залишивши їй можливість вхопитися за веселку. Сам я вхопився за плече Рендома і похитнувся.

— Корвін! Що за чортівня?

— Якщо, як мовиться, за перемогу треба платити кров"ю, то я тільки що закупив невелику бійку. Дай мені якусь одежину, будь ласка.

Рендом накинув мені на плечі довгий важкий плащ, і я напомацки застебнув його на шиї.

— Повний порядок, — зауважив я. — Пішли до Бранда.

Він повів мене через зал до сходів. Я всім тілом навалювався на нього на ходу.

— Рана небезпечна? — Запитав Рендом.

— Ніж, — відповів я, притискаючи рану рукою. — Хтось ударив мене минулої вночі в моїй спальні.

— Хто?

— Ну, явно не ти, тому що ми тільки що розлучилися. А Жерар знаходився в бібліотеці з Брандом. Відніми нас трьох і починай гадати. Більше мені сказати нічого.

— Джуліан, — припустив Рендом.

— Так, проти нього багато чого. Тільки ввечері Фіона виклала проти нього купу доказів, та й не секрет, що я не ходжу в його любимчиках.

— Корвін, його немає, змився вночі. Слуга, що приходив до мене, повідомив, що Джуліан поїхав. Ну, як?

Ми дісталися до сходів. Однією рукою я тримався за брата, іншою — за перила. На першому ж майданчику довелося зупинитися, щоб трохи перепочити.

— Не знаю, — відповів я. — Іноді не знаєш, що гірше: використовувати презумпцію невинності занадто часто або взагалі відмовитися від неї. Але, здається мені, що якби він думав, що прибрав мене, то він би залишився тут і розіграв б подив при цій новині. На біса йому знадобилося виїжджати? Це і справді виглядає підозрілим. Я схильний думати, що Джуліан виїхав тому, що побоювався Бранда. Того, що він скаже, коли очнется вранці.

— Але ти ж залишився живий, Корвін! Ти вислизнув від вбивці, хто б там ним не був, і він не був упевнений, що прикінчив тебе. На його місці я був би вже за тридев"ять земель.

— Тут ти правий, — визнав я, і ми знову рушили вниз по сходах. — Так, цілком можливо, що так воно і є. Гаразд, поки це несуттєво. Але ніхто не повинен знати про моє поранення.