— Але сліду, ведучого в будинок, не було. Незрозуміло, як ти туди потрапив. І, якщо вже на те пішло, то не було й інших слідів. Слідів якогось злочинця.
Я посміхнувся.
— Ти що, думаєш, я сам себе поранив?
— Ні, звичайно! У будинку навіть зброї не було. Я пройшов по кривавому сліду в спальню, до твого ліжка. Звичайно, у мене був лише ліхтар, але те, що я побачив — це щось моторошне. Таке враження, що ти звідкись з"явився на ліжку, весь у крові, потім піднявся і вибрався назовні.
— Ну це, звичайно, неможливо.
— І все ж, чому немає слідів?
— Можливо, їх замів вітер.
— А твій слід залишив? — Він знизав плечима. — Ні, не в цьому справа. Якщо ти коли-небудь захочеш розповісти мені про все, не забудь і про це, гаразд?
— Не забуду.
— Так. І все ж… У мене старече передбачення, що я тебе більше не побачу. Дуже дивне почуття. Немов другорядний персонаж мелодрами, якого прибирають зі сцени, навіть не давши йому дізнатися, чим скінчиться п"єса.
— Можу зрозуміти твої почуття. У мене самого така роль, що іноді хочеться придушити автора. Але не забувай, що правдиві історії рідко виправдовують очікування. Зазвичай це брудні жарти і, коли знаєш підгрунтя, все зводиться до самого підленького мотиву. Здогадки і ілюзії звичайно куди цікавіші.
Білл посміхнувся:
— Ти говориш, як і раніше. І все ж, я знавав моменти, коли ти впадав у чесноту. І не раз…
— Як це ми перекинулися зі слідів на мою персону? — Зацікавився я. — Я якраз хотів сказати, що згадав. Я пішов з дому тією ж стежці, якою добирався до нього. Очевидно, на зворотному шляху я стер сліди, що вели в будинок.
— Непогано, — схвалив Білл. — А злочинець теж пішов тим же шляхом?
— Ймовірно, так воно і було.
— Дуже непогано, — визнав він. — Вмієш ти змусити людину сумніватися. І все ж переважають докази, що вказують на те, що тут якась таємниця.
— Таємниця? Та ні. Можливо, дивина. Вся справа в тому, з якою сторони на це дивитися.
— Або яке слово вжити. Ти читав поліцейський рапорт про твою аварію?
— Ні, а ти?
ebooksa