Знак Єдинорога

— Просто диво, — прошепотів він. — Якісь особливі… старовинні, ймовірно.

— Старовинні.

— Холодні, як лід… Ніколи нічого подібного не зустрічав. Слухай, так це ж ти! Розодітий, точно лицар! Для чого вони?

— Для однієї складної гри.

— А ти-то як на них потрапив, якщо вони старовинні?

— А я казав, що це я? Ти це сказав!

— І правда. Який небудь предок?

— Щось на зразок цього.

— Ого, яка красуня! Та й руденька нічого!

— Білл…

Він склав колоду, поклав її в конверт і простягнув мені.

— І єдиноріг красивий, — додав він. — Здається, мені не слід на них дивитися?

— Та ні, все нормально.

Білл зітхнув і відкинувся на спинку стільця, зчепивши руки на потилиці.

— Нічого не можу з собою вдіяти. Карл, в тобі є щось дуже дивне, крім цієї секретної роботи. А мене завжди вабили таємниці. І я ніколи не був такий близький до цієї розгадки.

— Це тому, що ти тільки що побачив холодну колоду карт?

— Ні, це просто ще один штрих. Визнаю, що те, чим ти займався всі ці роки — не мого розуму справа. Але є один недавній випадок, який я не в силах зрозуміти.

— Який саме?

— Після того, як я відвіз тебе сюди, а Еліс — додому. Я повернувся до твого житлового будинку, сподіваючись отримати хоч якесь поняття про те, що відбулося. Сніг на той час припинився, хоча потім пішов знову. Я чітко бачив твій слід. Він ішов навколо будинку і вниз до двору.

Я кивнув.