Він кивнув, і ми поскакали далі в Відображення дерев, які ставали все більш величними. У лісі панувала тиша. Дорога була прямою, місцевість рівною. Напівнесвідомо, ми пришпорювати коней.
Хвилин п"ять минуло в мовчанні. Потім Рендом сказав:
— Корвін, це не Відображення.
— Чому?
— Я весь час намагаюся змінити його. Нічого не виходить. Ти не пробував?
— Ні.
— Спробуй.
— Зараз.
Нехай за деревами попереду виступить скеля… пурпурний в"юнок перевиє цей кущ і прикрасить його своїми дзвіночками… Ось цей шматочок неба повинен очиститися, а зараз на ньому з"явиться невеличка хмарка… нехай тепер на землі з"явиться впала гілка, усіяна грибами… калюжа, заросла водоростями, жаба… падаюче перо, насіння, що пурхає в повітрі, вигнутий сук… ще одна стежка вздовж дороги, нещодавно прорубана, виразно видно, що вона проходить повз те місце, куди повинно впасти перо…
— Марно, — вимовив я.
— Якщо це не Відображення, так що ж це таке?
— Природно, щось інше.
Рендом похитав головою і знову перевірив, чи легко виходить з його піхов шпага. Я зробив те ж саме. Через кілька секунд я почув, як позаду мене задзвенів зброєю Ганелон.
Дорога попереду звузилася і незабаром почала виляти. Нам знову довелося притримати коней. Дерева з усіх боків тіснили нас, гілки звисали все нижче. Дорога перетворювалася на стежку, вона насилу пробивалася між деревами, вона звивалася, вона в останній раз повернула і зникла.
Рендом пірнув під гілку, підняв руку і зупинився. Ми під"їхали до нього. Дороги перед нами не було. Я озирнувся. Позаду теж тіснився ліс без будь-яких слідів стежки.
— Подавайте ваші пропозиції, — зронив Рендом. — Ми не знаємо, де були і куди їдемо, не кажучи вже про те, де знаходимося. Я пропоную послати під три чорти допитливість і скоріше забиратися звідси.
— Куди? — Поцікавився Ганелон.
— Що скажеш, Корвін? — Звернувся до мене Рендом.
— О"кей. Мені все це теж не подобається. І нічого кращого я придумати не можу. Валяй!
— Кого викликати? Жерара?
ebooksa