Але кулани, очевидно, вже відчули запах диму від нашого вогнища, перейшли на крок і, нарешті, зупинились кроків за шістдесят від нас, підвели голови і вуха. Вожак хрипів, бив копитом, очевидно, сердився, що не можна підійти до водопою, поблизу якого ми розташувались. Тепер можна було розглядіти, що вуха у них довші, ніж у коней, а хвости, якими вони розмахували, дуже ріденькі. Хоч відстань була велика для моєї рушниці, я все-таки вистрелив. Весь табун шарахнув і круто повернув направо, на північ, де зводились високі горби. На місці, де він стояв, піднявся лише стовп пилу.
— Чи не підійдуть вони пізніше ще раз? Адже їм хочеться пити, — спитав Очир.
— Навряд! Якби Хома не стріляв, вони б, може, прийшли, а тепер налякані і спробують прийти хіба що вночі.
Залишитися на ніч ми не могли. Ще треба було зробити великий безводний перехід на південь від горбів, де ми стояли, до нижньої течії Едзін-Голу.
Ще вдень ми з Лобсином з вершини високого горба, що поблизу стоянки, оглянули характер місцевості, по якій мали йти вночі. Горби закінчувались недалеко на південь, і далі простягався великий бель — чорна пустиня, поборознена жовтими стрічками сухих русел, яка мало-помалу знижувалась. В далечині бель упирався в пасмо дрібних горбів, за якими в двох місцях ледве можна було розглядіти сріблясту поверхню озер — праворуч Гашіун-Нура, ліворуч Сого-Нура, в які впадали рукави ріки Едзін-Гол. Біля озер ночувати не можна було: вода в них гірко-солона і, як повідомили нас монголи Чорного лами, підійти до води неможливо — береги облямовані широкою смугою грузького мулу. Ми мусили пройти поміж озерами до того рукава ріки, який впадав у Сого-Нур, і лише там могли знайти воду, корм і паливо. Виступивши після заходу сонця, ми мали йти по белю, коло півночі дістатися до горбків, зробити там привал години на дві і потім на світанку пройти поміж озерами і після сходу сонця добратися до ріки.
Так ми й зробили; смерком вийшли з горбів нашої стоянки, відмахали верст з двадцять п"ять по чорному белю, поволі спускаючись по ньому; зупинилися серед горбочків, де навесні, як ми розпиталися, могли б знайти воду маленького джерела, що літом пересихало, і деякий корм, потім продовжували спускатися у велику западину обох озер, удосвіта були в проміжку між ними і годині о дев"ятій ранку зупинилися на березі невеликого потоку брудножовтої води, облямованого кущами тамариску та тростями тростини. Палива — засохлих кущів тамариску на піщаних горбах в стороні від русла було досить; тростина, ще зелена, давала досить корму, але вода, хоч і прісна, була так переповнена жовтим мулом, що нам довелося зробити фільтр з чистої хусточки, щоб добути лише стерпну щодо чистоти воду для чаю і супу.
Наші хлопчики, сидячи на в"юках, чудово виспались вночі, тому вони на стоянці зразу ж після чаю пішли пасти тварин, а ми з Лобсином лягли в наметі спати, довіривши собачці стерегти весь стан.
Тепер нам треба було знайти монголів, довідатись у них, де ставка їхнього князя, відвідати останнього, щоб розпродати товари, з"ясувати точно, де розташовані руїни міста Хара-Хото, і чи можна вести розкопки. Шукати монголів уночі в незнайомій місцевості не було рації; отже, підпадала потреба в нічних переходах, і ми могли вирушити на розшуки вдень.
Години через дві пополудні ми, виспавшись, заходилися готувати обід, для якого було ще м"ясо хара-сульти. Рлитом собачка загавкав, долинули голоси, і до намету під"їхало двоє монголів, привіталися, звичайно, спішились І присіли коло нашого багаття, на якому вже висів казан з супом. Почалися звичайні розпитування, і ми, задовольнивши їх цікавість, дізналися, що ріка, біля якої ми стоїмо, називається Іхе-Гол і впадає в озеро Сого-Нур, вода якого не дуже солона, — верблюд п"є її, кінь нехотя, — тому що навесні з нього утворюється невеликий стік в озеро Гашїун-Нур — найголовніше і найбільше, тобто вода почасти освіжається. Ставка князя — на березі Іхе-Голу, не так далеко, за день легко можна доїхати. Руїни Хара-Хото знаходяться серед пісків на схід від Іхе-Голу, на відстані одного переходу від ставки князя; там близько води немає. Колись, коли в місті ще жили люди, вода була, туди протікав крайній східний рукав Едзін-Голу — Кундулен-Гол. Монголи бояться їздити до міських руїн: нечисті духи живуть там.
Гості довго сиділи у нас; довелося почастувати їх обідом та чаєм, зате ми дізналися, що народ на Едзін-Голі не такий бідний, як про нього говорили, але князь дуже скупий і оббирає своїх підданих. Товари привозять їм китайські купці з Ганьчжоу пізньої осені, коли худоба нагулялась за літо і є також вовна та шкури для обміну.
Здивували нас монголи повідомленням, що в Сого-Нурі водиться навіть риба з червоними плавцями, як у карася. Монголи її не ловлять і не їдять, але взимку приїжджають китайці з міста Момін, ловлять її сітями з-під льоду і везуть морожену додому.
Перед заходом сонця гості поїхали — їхні юрти стояли вище по ріці, звідки вони і помітили на паші наших верблюдів і, зрозуміло, поїхали розвідати, що за народ з"явився на їхній землі, побалакати, почути всяких новин.
Вночі, пригнавши тварин до намету, ми по черзі вартували. Хоч монголи Едзін-Голу були такі ж самі торгоути, як Лобсин, але ніхто не міг бути певен, що вночі вони не спробують пограбувати приїжджих, перш ніж останні дістануться до ставки князя і, так би мовити, під його захист як гості. Але ніч минула спокійно, і вранці один з учорашніх монголів приїхав до нас, щоб показати прямий шлях до ставки князя. Це було не зайве, бо рукав Іхе-Гол місцями робив закрути, які можна було спрямляти, а місцевість по його берегах являла собою численні піщані горби, зарості тамариску та саксаулу, подекуди чию; по них пролягало багато стежок, і без провідника легко можна було збитися з прямого шляху.
По такій нерівній і порослій місцевості ми їхали годин з п"ять; потім горби стали низенькі і рідкі, дерева і великі кущі «зникли, жмутки чию були обгризені — ми наближалися до ставки князя. Наш провідник поїхав уперед, щоб попередити про наше прибуття. Незабаром ми побачили чотири добрі юрти одну коло одної і трохи віддалік ще одну. Провідник повернувся до нас і повів нас до цієї юрти, яку князь звелів поставити для приїжджих. Як виявилось, наші вчорашні гості вже встигли повідомити свого князя про чужоземців.
В юрті було, звичайно, зручніше, ніж у наметі; ми поскладали в ній всі тюки з товаром. Коли ми розвантажились, я і Лобсин почистились, одягли нові халати і пішли до князя, залишивши речі і тварин під наглядом хлопчиків.
Князь прийняв нас у парадній чистій юрті з білих повстин і з килимовими дверима. Долівка була застлана килимами, привезеними з Хотана в Сіньцзяні, як це видно з їх кольорів і візерунків. Князь сидів на невеликому підвищенні — товстій килимовій подушці; це був юнак років вісімнадцяти-двадцяти, не більше, добре вгодований, рум"яний, на голові китайський капелюх з голубою скляною прозорою кулькою, що вказувало на порівняно невисокий його чин. Коло нього на килимі сидів старенький лама з поморщеним обличчям і великими китайськими окулярами — певно, радник молодого князя і колишній його учитель.
Після поклонів до пояса, як належало у монгольських шипів для гостей, не підлеглих їм, ми піднесли князеві великий шовковий хадак (довгу хусточку), ламі — трохи менший, і подарунки: бінокль, годинник-будильник та іграшку-калейдоскоп, які я зберігав для такої нагоди. Нас посадовили на плоскі подушки навпроти князя, поставили коло нас низенький столик і подали всім чай в китайських чашках з кришками. Біля дверей поставили кілька монголів.
Після звичайних запитань про здоров"я худоби і людей, благополучну дорогу князь спитав про мету нашого відвідання. Я розповів, що давно вже торгую російською мануфактурою в Монголії, побував у Кобдо, Улясутаї, Урумчі, в багатьох монастирях і, нарешті, вирішив відвідати кочовища торгоутів на Едзін-Голі.
— Мої монголи бідні, — попередив князь, — і я теж небагатий чоловік, і ви тут продасте небагато. А шлях на Едзін-Гол — довгий і важкий, і ви, звичайно, захочете взяти добру ціну за ваші товари.
Я роз"яснив, що приїхав у його володіння також з метою подивитися на стародавнє місто Хара-Хото, покопатися в руїнах, ї, якщо я знайду там інтересні речі, не окупить мені дорогу і слабий збут краму.
ebooksa