— А які речі ти особливо шукаєш у стародавньому місті? Звичайно, золоті монети, коштовне каміння — намисто, браслети, сережки та інші дорогі жіночі прикраси! — вигукнув князь, перезирнувшись з ламою. — Такі речі люди вже не раз шукали в Хара-Хото, однак знаходили дуже і дуже рідко, здебільшого поверталися з пустими руками, затративши багато праці на розкопки. Це я чув від мого батька і старих людей.
— Мене більш за все цікавлять старі друковані книги І рукописи тібетські, тангутські та китайські, — заявив я, — так само старі картини на шовковій тканині, малюнки богів на стінах, зображення їх з каменю, глини та металу. Ці речі у мене купують вчені люди, які вивчають стародавні вірування і життя давніх людей.
Я розповів князеві про російські музеї ї бібліотеки, про експедиції Академії наук на руїни Каракоруму на ріці Орхон, про німецького вченого, який розкопував руїни в Турфані. Це зацікавило князя, і він сказав, що такі речі ми, можливо, знайдемо в Хара-Хотс, але тому що ми ними торгуємо самі, то правильно буде, коли заплатимо йому за право їх вивозу з Едзін-Голу.
Після досить тривалої розмови князь погодився дати нам провідника в Хара-Хото і право розкопування, за що я повинен був передати йому верблюжий в"юк мануфактури безплатно, а решту краму, скільки він захоче купити, продати йому із знижкою залежно від цінності речей, які ми добудемо розкопками. Князь заявив, що золоті монети і коштовне каміння неважко оцінити як слід, а книги, посуд, бурханів він розцінюватиме нам недорого.
Довелося погодитись на ці умови, бо ми цілком були в руках князя і могли дістати доступ до Хара-Хото лише при його допомозі. Адже, власне кажучи, він міг забрати весь наш крам безплатно, а нас просто вигнати з своїх володінь.
Коли ми сторгувалися, лама порадив поїхати до Хара-Хото з самими тільки верблюдами, залишивши коней у князя.
— Кожний кінь п"є води стільки, скільки п"ють чотири чоловіка, — заявив лама. — В Хара-Хото води немає, і доведеться вам привозити її туди для себе здалека. Верблюди будуть ходити один раз на три дні до ріки за водою для вас і при цьому самі нап"ються досхочу.
Ця порада була правильною, і ми вирішили виступиш наступного дня на верблюдах, залишивши весь крам у відведеній нам юрті, а коней — в табуні князя. Це гарантувало наше повернення до нього для розрахунку за товари по результатах розкопок.
Наступного дня ми виїхали вчотирьох у супроводі монгола, який знав дорогу в Хара-Хото; він поїхав на князівському верблюді. Везли з собою воду в своїх бочонках і в другій парі, яку взяли у князя, а також лопати, кайло, намет, запас сухарів, баурсаків, борошна, крупи, масла, чаю на два тижні. Як живу провізію погнали з собою чотирьох баранів. Для вивозу викопаних речей князь дав нам кілька великих кошелів, сплетених з шелюжної лози, а для упаковки їх у мене були згорток китайського обгорткового паперу та сувій коленкору нижчої якості. Кошелі монголи виготовляли для китайців, що взимку приїжджали за рибою на Сого-Нур; у кошелях вони вивозили мерзлу рибу. Якби не ця. щаслива обставина, нам довелося б книги і речі, добуті під час розкопок, вивозити в звичайних мішках. Довелося взяти з собою також мішки, бо кошелів вистачило лише для геми верблюдів. У кошелях і мішках ми везли, крім харчу, одяг та інструменти, а також жмутки свіжої тростини для верблюдів, бо паша коло Хара-Хото, за словами монголів, була дуже бідна.
ІНавпроти ставки ми перейшли бродом через Іхе-Гол, який був тут неширокий, всього 6–7 сажнів, і неглибокий — до коліна верблюда; але дно було досить грузьке, мулисте, а вода — густа і бура, як кофе з молоком. У ставці воду для пиття брали не з ріки, а з колодязя в наносах; просочуючись крізь них, річкова вода ставала майже безколірною. За бродом ми пішли майже навпростець на південь по горбистих пісках з бідною рослинністю, що пояснювалось сусідством ставки, якій потрібно було багато палива. Чим далі від неї кущі ставали більшими, з"явилися дерева тамариску і саксаулу. До Хара-Хото від ріки йшли майже п"ять годин, нарешті проминули колишнє русло останнього східного рукава Едзін-Голу, яке було не ширше від Іхе-Голу. По руслу валялися сухі стовбури дерев, присипані піском. Коли ми вже наближалися до нього, то вдалині побачили мури Хара-Хото з окремими баштами; і мури, і башти досить сильно потерпіли від дощів, вітрів, морозів і спеки. Зубці на мурах майже зникли, башти заокруглені. З-за муру видні-лися високі субургани, теж дуже звітрілі. Субургани, схожі на башти, що звужуються догори, ми зустріли також біля самої дороги, коли ще не доїхали до колишнього русла. Північний мур міста в різних місцях був засипаний піском аж до гребеня, тому ми легко піднялися на нього і по піщаному-таки укосу спустилися всередину Хара-Хото.
Вибравши більш рівний майданчик серед міста, ми під захистом стіни якогось будинку влаштували свій стан, нап"яли намети, склали речі, бочонки з водою прикрили мішками від сонця і від верблюдів, які могли їх перекинути.
У місті всюди були плоскі піщані горби, наметені під захистом решток стін будинків і подекуди порослі травою та кущами; проте і корму, і палива було мало. Доручивши хлопчикам кип"ятити чай, ми втрьох обійшли руїни для загального огляду.
Мури, що мали заввишки 3–4 сажні і завтовшки 2–3 сажні внизу і 1–1 1/2 сажня вгорі, облямовували прямокутник, завдовжки з заходу на схід в 200 сажнів і завширшки з півночі на південь в 180 сажнів, у якому розміщувалась внутрішня частина міста. Видно було поздовжні і поперечні вулиці, вздовж яких простяглися руїни глинобитних будинків у вигляді стін або плоских горбів. В останніх ще збереглися рештки плоских дахів із соломи, мат і дерев"яних кроков з підпірками, критих глиною і більш або менш засипаних піском. Подекуди зводились субургани і рештки більш високих та великих будинків, але теж глинобитних, і фундаменти храмів, складені з жовтої важкої випаленої цегли. Вулиці і середина будинків були засипані піском, різним сміттям, уламками цегли та черепками глиняного посуду. Поза міськими мурами також були субургани та руїни окремих будинків, особливо на західній і південній сторонах.
Повернувшись до наметів, ми пообідали, а потім хлопчики під моїм керівництвом склали загальний план міста, а Лобсин з ламою оглянули руїни поза міськими мурами. Цієї роботи нам вистачило до заходу сонця. Верблюди в цей час паслись серед руїн. На ніч ми повкладали їх в середині стін одного будинку з виходом лише в одну сторону, повз наші намети, так що вони не могли вийти, не потурбувавши нас.
Наступного дня ми почали розкопки. Для систематичного обстеження, на зразок того, яке німці провадили в Турфані, часу у нас не було, і ми вирішили копати навмання в різних частинах міста, розділившись на дві партії: я — з Очиром, Лобсин — з своїм сином. Лама допомагав то одній, то другій: адже його завданням було бачнти, що ми добуваємо.
Так ми пропрацювали два дні в ранку до вечора з невеликою перервою на обід. Погода була не жарка, тиха, небо хмарне, що сприяло роботі. Третього дня лама з сином Лобсина і всіма верблюдами вирушив найкоротшим шляхом до Іхе-Голу, щоб напоїти тварин, привезти нам води в бочонках і нарізати тростини. До ріки навпростець на захід, як виявилось, було близько десяти верст, тому, виїхавши зі сходом сонця о 7 годині, вони до полудня повернулись назад. Після цього за водою їздили через день.
Розкопки в різних місцях міста дали різноманітні предмети: бурхани буддійських божеств бронзові; численні «цаци» — глиняні випалені зображення цих божеств трьох видів; паперові китайські гроші (асигнації); книжки і рукописи китайські, тібетські, тангутські та персидські; черепки фарфорового і глиняного посуду, мідні китайські монети (чохи), металеві чашечки для жертвоприношень та куріння; зображення буддійських божеств фарбами на шовковій та полотняній тканині. Подібні зображення (фрески) на стінах храмів, звичайно, не можна було вивезти; з них Очир, який навчився у мене малювати кольоровими олівцями, зробив кілька непоганих зарисовок. Знайшли кілька золотих, легких монет грубої чеканки і десятків зо два срібних та мідних браслетів і сережок. Загалом всі наші верблюди були завантажені кошелями і мішками з цими предметами, але досить легко, отже, в разі потреби ми могли повезти на них ще частину нашої мануфактури, якщо не сторгуємося з князем та його монголами про продаж.
У мертвому місті ми пробули сімнадцять днів, тому що двічі під час нашого перебування розігрувалась така сильна піщана буря, яка налетіла з північного заходу, що неможливо було працювати на повітрі. Повітря було наповнене пилом і піском, ми ховалися в наметах, прикріпивши їх поли накиданими на них цеглинами та брилами глини. Залишатися далі на розкопках ми не могли — закінчилася вся провізія, включаючи і живу, а також дзерена, якого вдалося підстрелити серед руїн. Ставало холодно — починався листопад, треба було повертатися додому.
ebooksa