— Мандрівка в часі! Як? Як тобі вдалося це зробити?
— Сконструювала машину.
Гріні забило дух.
— Вибач, але я не можу цього збагнути.
Вона підвелась, підійшла до аптечки. Проковтнувши пігулку, повернулася до столу з паперами.
— Послухай-но, що я тобі скажу, — мовила Гріна з майбутнього. — Я тобі довіряю як собі самій і не маю сумніву: ти мене зрозумієш. Ніхто на світі не повинен дізнатися про мій приліт. Мандрівку в часі згодом відкриють, хоча. можливо, й не ти.
— То нехай. Але що сталося?
— Ігор марить руїнами, що були відкриті кілька місяців тому дослідницьким батискафом.
— Так, знаю. Глибоко під водою біля берегів Антарктиди. Він тільки й говорить про них.
— Атож! Через кілька днів керівник запропонує йому дослідити ці руїни. На Акпалусі.
— На Акпалусі?!
— Це робот. Уперше в історії підводних досліджень учені матимуть надійний апарат.
Небезпека криється не в Акпалусі.
— Небезпека? З Ігорем щось станеться?
— З ним нічого не буде, якщо ти його не пустиш. Ти не повинна його відпустити.
— Але як я потім дивитимуся йому у вічі? Я знаю Ігоря, він ніколи нічого не скаже, але його докірливий погляд переслідуватиме мене все життя.
— То ти хочеш його втратити?
— Ні.
— Якщо тобі пощастить переконати Ігоря, можливо, ти допоможеш і мені його повернути, — сказала Гріна з майбутнього в задумі, — хоч цього я не дуже певна.
— Що ж мені робити?
ebooksa