— Всіма силами опиратися його рішенню. До того ж Ігор не повинен дізнатися, що я тут була. Я говорю це тобі ніби самій собі: ніхто на світі не повинен дізнатися про мій приліт. Ти ж знаєш Закон?
— Так, — погодилася Гріна. — Ніхто не має права втручатися з науковою чи технічною метою в життя менш розвинених світів.
— Закон, звичайно, стосується світів, що перебувають у тім же просторово-часовім всесвіті. Проте я певна, він так само має застосовуватись і в подібних випадках, тобто у всесвітах з одним і тим же просторовим, але різним часовим виміром.
— Розумію. Я нічого не скажу. Однак, якщо Ігор буде наполягати на своєму?
— Я тобі довіряю. Певна, що твоє остаточне рішення, зрештою, буде таким же, яким було б моє. Пам’ятай, усе може статися, крім одного: він не повинен поїхати.
— Гаразд. Спробую його переконати.
— Спробуєш? — Гріна із майбутнього наблизилась до Гріни із минулого. — Чуєш, маленька лангусто, — так звертався до неї Ігор, — ти повинна його переконати. Ради добра чотирьох.
— Чотирьох?
— Ради нас двох, твого Ігоря і мого, там, у майбутньому, який чекає мого повернення.
— Гаразд. Не турбуйся. Я знаю. що зроблю.
— Покладаюся на тебе. А тепер я хочу дещо попросити.
— Що?
— Я б хотіла глянути на Ігоря.
— Ходи зі мною.
Вони попрямували до спальні. Гріна з минулого натиснула на кнопку відеофона, і Гріна з майбутнього побачила Ігоря, який, не знаючи, що за ним спостерігають, працював із спектрометром. Тамуючи розбурхані почуття, Гріна з майбутнього вимкнула апарат.
— Що ти робитимеш тепер? — запитала Гріна.
— Летітиму назад. Повернувшись в мій світ, я побачу, що трапилось.
— Тоді прощай.
— Прощавай, Гріно.
— Де Ігор?
ebooksa