— Гріно, ти знаєш, що я марю цими руїнами ось уже кілька місяців. Думки про них заважають мені працювати.
— Але Акпалус, Ігорю..!
— Керівник запевнив мене, що безпека гарантується на дев’яносто дев’ять відсотків.
Юнак засоромився. Він уперше сказав Гріні неправду.
— Це мене не переконає, — мовила вона вперто.
— Це моя єдина можливість вивчити їх, — наполягав він. — Якщо не поїду тепер, то вже й ніколи. Такої нагоди вже не трапиться.
— А якщо з тобою щось станеться?
— Елемент ризику буде завжди.
Гріна мовчала.
— Гаразд, Гріно, якщо ти категорично проти…
— Я не маю нічого проти твоєї роботи! — вигукнула вона поспішно. — Роби те, що вважаєш за потрібне. Якщо ти відмовишся від такої нагоди, то потім мене за це картатимеш, а я не хочу відчувати себе винною до кінця свого віку. Тож краще їдь.
Юнак усміхнувся.
— Гаразд, кохана моя.
Він пильно глянув їй у вічі, поцілував і проголосив:
— Ти — янгол.
— Я мушу йти, — сказала вона. — О шостій годині в мене лекція.
Вони попрощалися на сходах. Гріна пішла в аудиторію, де її чекали студенти, а Ігор — у лабораторію. Він хотів побачити Акпалуса, випробувати, як діє його апаратура.
Прискіпливо випробувавши всі системи робота, Ігор зробив висновок: так, Акпалус куди досконаліший за попередні моделі.
Два дні по тому експедиція вирушила в антарктичну зону. Акпалус працював чудово.
Крізь прозору стінку Ігор спостерігав підводний світ.
ebooksa