Поступово ми нагромадили в пам’яті комп’ютера чотириста дев’яносто мільярдів магічних бітів, що в сварнетичному перерахунку становило двадцять терагігамагем. Виконуючи вісімнадцять мільйонів операцій за секунду, машина працювала три місяці без перерви. Присутній при пуску представник «Інтернейшнл бізнес машінз» інженер Джефріз вважав Доньду і всіх нас не сповна розуму. Одне тільки те, що Доньда поставив блоки пам’яті на суперчутливі терези, виписані в Швейцарії, спровокувало Джефріза на вульгарні жартики за спиною професора.
Програмісти ходили темніші ночі, бо після стількох місяців роботи комп’ютер не зачарував ані мурашки. А Доньда жив у безнастанній напрузі, не відповідав на питання, зате кожного дня ходив перевіряти вигляд графіка ваги блоків на рулонній стрічці паперу. Перо, ясна річ. креслило пряму лінію. Вона свідчила, що комп’ютер не важчає — втім, з якого дива йому важчати? Наприкінці останнього місяця професор почав впадати в депресію, тепер він уже по три-чотири рази на день ходив до лабораторії, не відповідав на телефонні дзвінки і не читав нагромадженої кореспонденції. Аж дванадцятого вересня, коли я саме зібрався лягати спати, в мою кімнату вбіг блідий і схвильований професор.
— Збулося! — крикнув він з порога. — Тепер це вже певна річ. Поза всяким сумнівом!
Признаюся, тоді я злякався, чи не з’їхав він часом з глузду, надто дивно усміхався професор.
— Збулося! — вигукнув він ще кілька разів.
— Що збулося? — спитав я нарешті. Напівпритомне, наче тільки що прокинувшись, професор глянув на мене.
— Правда, ти ж нічого не знаєш. Вага зросла на одну соту грама. Ці кляті терези такі малочутливі! Коли б я мав кращі, то знав би місяць тому, а може, й раніше!
— Хто набрав ваги?
— Не хто, а що. Комп’ютер. Його пам’ять. Адже знаєш, що матерія й енергія мають масу. Так от, інформація — не матерія і не енергія, хоч вона й існує. Тому вона повинна мати масу. Це мені спало на думку, коли я формулював закон Доньди. Але чим пояснити, що безмежна кількість інформації може діяти безпосередньо, без допомоги будь-яких пристроїв? Це означає, що сила інформації проявляється безпосередньо. Я про це здогадувався, але не знав формули еквівалентності. Чого так дивишся? Я хотів з’ясувати, скільки важить інформація. Отож, мені довелося запровадити весь цей проект. Довелося. Тепер я вже знаю. Машина поважчала на одну соту грама, стільки важить введена інформація. Розумієш?
— Професоре, — промимрив я, — як же тоді… а ті всі чари, оті магії, молитви, заклинання… одиниці СГС… Сатана на Грам і Секунду… Я замовк, здалося мені, що професор плаче. Він затрясся, але це був беззвучний сміх. Витер сльози з повік.
— А що я мав робити? — відповів він, заспокоївшись. — Зрозумій: інформація має масу. Всяка. Будь-яка. Зміст не має найменшого значення. Атоми теж усі однакові — чи в камені, чи в моїй голові. Інформація має вагу, але ця вага мізерна. Відомості цілої енциклопедії важать біля міліграма. Тому я мусив мати такий комп’ютер. Але поміркуй, хто б мені його дав? Комп’ютер за одинадцять мільйонів на півроку, щоб набивати його першими-ліпшими дурницями, нонсенсом, половою? Чим-небудь!
Я не міг іще охолонути від несподіванки.
— Ну… — невпевнено відповів я, — якби ми працювали в солідному науковому центрі, в Інституті супернових проблем або в Массачусетському технологічному інституті…
— Ще б пак! — пирхнув професор. — Не маючи ніяких для цього підстав. крім світового посміховища — закону Доньди! Тоді мені довелося б орендувати комп’ютер, а знаєш, скільки коштує година роботи такої моделі? Одна-єдина година! А я потребував місяців. І як би я в Штатах пробився до комп’ютера? Зараз там біля таких машин сидять гурти футурологів і обчислюють варіанти нульового росту економіки. Ось що модне і потрібне. Не вигадки якогось Доньди з Кулахарі!
— Значить, увесь проект, усі чари були ні до чого? Зайвиною? Таж на сам збір матеріалу ми потратили два роки…
Професор нетерпляче знизав плечима.
— Ніщо не зайве, коли це потрібно для справи. Якби не той проект, ми й гроша б не дістали.
— Але ж Уабамоту, уряд, Батько Вічності очікують чарів!
— Ох, вони матимуть чари. та ще й які! Ти ж нічого не знаєш… Слухай, відкриття ваги інформації не було б сенсаційним, якби не наслідки… Існує, уяви собі, критична маса інформації, так само як критична маса урану, і ми до неї наближаємось. Не лише ми отут, а вся Земля. Наближається до неї кожна цивілізація, яка будує комп’ютери. Розвиток кібернетики — це пастка, поставлена Природою для Розуму!
— Критична маса інформації? — повторив я. — Але ж у кожній людській голові є безліч інформації, потрібної чи безглуздої…
ebooksa