— Я прийшов зарано, містере Теллі, — промовив він, — але мені не хотілося відкладати.
— Чи мали ви час дістати те, що мені потрібно?
— Так. Ця річ у мене. Зачекайте хвилину. — Теллі зник за ширмою, виніс невеликий, акуратно загорнутий пакунок і дав його рум’янолицьому чоловіку.
Той простягнув чек — Кармайкл встиг помітити суму і мало не ахнув від здивування — і вийшов. Його автомобіль стояв тут же.
Кармайкл підійшов до дверей, виглянув на вулицю. Рум’янолиций чоловік був явно збуджений. Водій з флегматичним виглядом чекав, поки той квапливо розгортав пакунок.
— Навряд чи мені потрібна реклама, містере Кармайкл, — озвався Теллі. — У мене добірна клієнтура, дбайливо підібрана.
— Може вас зацікавить наш щотижневий економічний бюлетень.
Теллі ледве утримався від сміху.
— Не думаю. Це за межами моїх інтересів.
Рум’янолиций чоловік врешті розгорнув пакунок і видобув з нього яйце. Наскільки Кармайкл міг бачити зі свого спостережного пункту коло дверей, то було звичайнісіньке яйце. Та його власник дивився на нього майже з обожнюванням. Якби навіть уявити собі, що всі кури на землі повимирали років десять тому, то й тоді б чоловік так не радів тому яйцеві. На вкритому флоридською засмагою обличчі з’явився вираз глибокої полегкості.
Він сказав щось водієві, й машина, тихо рушивши з місця, щезла з очей.
— Ви торгуєте сільгосппродуктами? — спитав Кармайкл.
— Ні.
— Тоді, може, ви скажете мені, у чому полягає ваш бізнес?
— Я б радше утримався, — відказав Теллі. Кармайкл відчув — пахне сенсацією.
— Звісно, я міг би дізнатись про вас через Раду Підприємців…
— Ви не змогли б.
— Чому? Їм було б цікаво знати, що яйце, яке ви продали одному з покупців. обійшлось йому в п’ять тисяч доларів.
— Коло моїх клієнтів настільки обмежене, що я просто змушений призначати високу ціну. Гм, а чи знаєте ви — один з китайських мандаринів прославився тим, що був готовий платити тисячі срібних монет за яйця, якщо було доведено їхнє стародавнє походження.
— Той чоловік не китайський мандарин, — заперечив Кармайкл.