— Ну, досить. Як я вже казав, мені не потрібна реклама.
— Гадаю, що ви помиляєтесь. Я деякий час займався рекламою. вивіска написана задом наперед, а це і е звичайний рекламний трюк.
— Тоді ви не психолог, — зазначив Теллі. — Просто я можу дозволити собі задовольнити власні примхи. Протягом п’яти років я щодня дивився на цю вітрину зсередини і читав напис ззаду наперед. Це дратувало мене. Чи ви знаєте як дивно починає виглядати слово, якщо на нього довго дивитися? Будь-яке слово. Воно перетворюється на щось непідвладне людській мові, Тож, виявилося, що у мене через цей напис починається невроз. Читання ззаду наперед не має ані найменшого сенсу, проте я продовжував читати і намагався зрозуміти зміст. Коли ж я став повторювати про себе «Аберт мав ощ, ет омєам им» і шукати філологічні похідні, то покликав оформлював вітрин. А люди, яким потрібен мій товар, ходять сюди й далі.
— Їх не багато, — проникливо мовив Кармайкл. — Ми з вами на Парк-авеню. А утримувати тут крамницю — це коштує дуже дорого. Ніхто з тих, що мають низькі прибутки, та й середні також,9 сюди не зайде. Отож, ви маєте справу з верхами.
— Так, — погодився Теллі, — ви маєте рацію.
— І ви не скажете мені в чому полягає ваш бізнес?
— Я радше утримаюсь.
— Що ж, я спробую довідатись. Це можуть бути наркотики, порнографія, переховування особливо цінного краденого…
— Дуже схоже, — спокійно зазначив містер Теллі. — Я купую крадені коштовності, ховаю їх в яєчному шкаралупинні і спродую своїм клієнтам. Або, можливо, те яйце було повне мініатюрних порнографічних листівок… На все добре, містере Кармайкл.
— До побачення, — Кармайкл вийшов.
У нього було багато справ, але досада їх переважила. На кілька годин він став детективом стежачи за крамницею містера Теллі, і результати були досить-таки задовільні. Він бачив усе, але нічого не зміг збагнути.
Наприкінці дня він знову зайшов до містера Теллі.
— Зачекайте хвилину, — звернувся він до власника крамниці, який зустрів його не дуже привітно. — З усього видно, що я міг би стати вашим клієнтом.
Теллі засміявся.
— Чому ж ні? — Кармайкл стис губи. — Звідки вам відомо скільки у мене на банківському рахунку? Чи, може, у вас суворо обмежене коло клієнтів?
— Ні, але…
Кармайкл швидко провадив:
— Я провів невелике розслідування і прослідкував за вашими клієнтами. Так, я стежив за ними. І я з’ясував, що вони купували у вас.
Вираз обличчя Теллі змінився.
— Справді?
ebooksa