Він вирішив завітати до Пітера Теллі наступного дня.
А тим часом? Він згадав, що домовився повечеряти з однією із дівчат редакції, заплатив за віскі й поспіхом вийшов. Надворі стемніло, з парку дув холодний північний вітер. Кармайкл щільніше закутав шию шарфом і зупинив таксі.
Його пекла досада.
За півгодини худорлявий чоловік із сумними очима — Джері Ворт, один з помічників редактора — знайшов його в барі, де Кармайкл гаяв час.
— Чекаєш Бетсі? — запитав Ворт, кивнувши в бік ресторану. — Вона попрохала мене передати, що не зможе прийти. Термінова стаття. Вибачається і все таке. Де тебе носило сьогодні? Я трохи запарився. Давай вип’ємо.
Вони налягли на житнє віскі. Кармайкл уже добряче був напідпитку. Його вилиці ще більше почервоніли, а обличчя спохмурніло.
— Те, що вам треба, — промовив він. — От, клятий дурисвіт…
— Га?
— Нічого. Допивай. Я оце щойно вирішив посадити одного чолов’ягу в калошу. Якщо зможу.
— Ти мало сам не сів в калошу. Ті дані щодо копалень…
— Яйця. Окуляри!
— Я вирятував тебе з біди…
— Помовч, — наказав Кармайкл і замовив іще по одній.
Щоразу, коли він відчував тягар ножиць у кишені, його губи ворушилися. Після п’ятої чарки Ворт жалібно протягнув:
— Я не проти того, щоб робити людям добро, але мені хотілося б розповісти про це.
А ти мені не даєш. Мені хочеться лише трохи вдячності.
— Гаразд, розповідай, — погодився Кармайкл. — Давай, вихваляйся. Кому це заважає?
Ворт був задоволений.
— Дані щодо копалень — ось у чому штука. Тебе не було сьогодні в редакції, та я перехопив їх. Звіривши з нашими даними, я помітив, що твоя інформація про «Транс-Стіл» була геть неправильна. Якби я не виправив цифри, то так би воно й потрапило до набору…
— Що?
ebooksa