Зізнання було на диво просте, і воно враз наче заспокоїло їх обох і дещо прояснило.
— Тобі прикро це чути? — спитала Кетрін.
— Трохи, — відказав Торн.
— А знаєш, чого я найдужче хочу? — спитала вона.
Він похитав головою.
— Я хочу, щоб ми повернулися додому…
Торн ліг горілиць і втупив очі в зелене гілля дуба.
— Це моє найбільше бажання, Джеремі. Вернутися туди, де ми будемо в безпеці. Туди, де обоє народилися…
Запала довга мовчанка. Кетрін лягла поряд, і Торн обняв її.
— Хоча й зараз, отут, мені безпечно, — прошепотіла вона. — У твоїх обіймах…
— Та певне ж.
Кетрін заплющила очі і мрійливо усміхнулася.
— Це ж ми в Нью-Джерсі, правда? — так само пошепки промовила вона. — А отам за пагорбом — чи то не наша невеличка ферма? Та, де ми господарюємо, а?
— То дуже високий пагорб, Кеті.
— Я знаю. Знаю, що нам ніколи його не перейти.
Знявся легенький вітрець і заворушив листя в них над головами. Джеремі й Кетрін дивились одне на одного й бачили, як мерехтять у них на обличчях сонячні блищики.
— Може, Деміен здужає, — тихо сказав Торн. — Виросте й стане вдатним фермером. © http://kompas.co.ua
— Навряд. Він весь удався в тебе.
Торн промовчав.
— Я правду кажу, — провадила Кетрін. — Часом мені здається, ніби я й не його мати.
ebooksa