Торн звівся на лікті й поглянув на її посмутніле обличчя.
— Чому тобі так здається? — запитав він.
Вона знизала плечима, не знаючи, як йому пояснити.
— Ну… він такий самостійний. Схоже на те, що йому взагалі ніхто не потрібен.
— Та ні, це тільки видимість.
— Він не тягнеться до мене так, як дитина звичайно тягнеться до матері… А ти любив свою матір?
— Так.
— А дружину любиш?
Очі їхні зустрілись, і Торн погладив її по щоці. Кетрін поцілувала його руку.
— Я не хочу їхати звідси, — прошепотіла вона. — Хочу лежати отак усе життя…
— А знаєш, Кеті, — пошепки сказав Торн по довгій паузі, — коли я вперше тебе побачив, то зразу ж подумав, що ти найгарніша жінка у світі…
Вона вдячно усміхнулася.
— Я й досі так думаю, Кеті, — прошепотів він. — І досі…
— Я кохаю тебе, — ледь чутно мовила Кетрін.
— І я тебе кохаю над усе, — так само тихо відповів Джеремі.
Кетрін прикусила губу, в очах у неї заблищали сльози.
— І не будемо більше ні про що говорити, — прошепотіла вона. — Я хочу пам’ятати тільки оці твої слова…
Вона заплющила очі, а коли знову розплющила їх, навколо вже посутеніло.
Вони повернулися до Пірфорда пізно. Усі в будинку вже спали. Джеремі й Кетрін розпалили вогонь у каміні, налили собі вина й сіли поряд на м’яку шкіряну канапу.
— А що ми робитимем у Білому домі? — спитала Кетрін.
ebooksa