— Що тут гарне, це річка. Але вона дармує. Не у гнів вашій милості.
Брав покупки і вкладав у грубий мішок. Рахував і перераховував на долоні монети, проте розплачуватись не квапився.
— Якщо ваша милість бажають, можна перегнати табун сюди. Щоб ваша милість вибрали. Зараз же.
Шанобливе звертання «ваша милість» не спокусило Фадула: як-не-як циган, дотепник. До лестощів вдається, щоб він вуха розвісив. Зате пропозиція негайно пригнати віслюків його сполошила.
— Ви що, збожеволіли? Гнати сюди, через річку? Навіщо така морока?
— Ваша милість казали про віслюка…
— Казати казав. Та це не спішно. Ви тут на місці, часу досить.
— Ми ненадовго.
— Але ж хоч ніч перебудете?
Жозеф прямо не відповів.
— Чого ми тут не бачили? — І підкинув інший варіант, легший: — То нехай ваша милість підуть зі мною і виберуть. А то ще хтось переб’є торг.
Фадул не піддавався.
— Не сьогодні. Скоро піде клієнт. Завтра дійде черга й до віслюків.
Квапитися не слід; Жозеф тонко відчував, коли наступати, а коли відступати.
— Що ж, заночую, аби вашій милості догодити.
— Воля ваша. Але я тут ні до чого.
Циган висипав на прилавок жменьку дрібняків, потім дістав з кишені зав’язані в хусточку дешеві прикраси й вивалив поверх монет. Фадул скривився: марнички, дріб’язок.
— Я старий коробейник. У мене й досі є залежаний товар. Може, купите? Дешево віддам.
— Коробейник? — Жозеф похнюплено зав’язав носовичок, поклав до кишені і повторив: — Коробейник!
Та відразу стрепенувся і брязь на прилавок пакуночок, загорнутий у темний папір. Що це ще за дивина?
ebooksa