— Ти ще зелений, рано зірваний. Хто бачив, щоб циганка блудила? Я от пожив на світі, а ні разу в борделі циганки не зустрічав. Навіть в Ільєусі. А там же бабський Інтернаціонал.
Валеріо Собацюра ходив у підручних погонича, а пиндючився, мов той жагунсо:
— Якщо я вже підкочуся до циганки, то доведу діло до скутку, слово даю.
— Балакай. Наш брат знай ото ослів, а циган — він не свій брат.
— От побачимо.
Фадул запевняв Жозефа, що ввечері у Великій Пастці людно, бо надходять гуртоправи, лісоруби, пеони, всі при грошах. Осмілюся висловити вашій милості сумнів, заперечив циган. І циган як у воду дивився: того вечора людей як і прийшло, то обмаль. Окрім череди Маніньйо та Валеріо Собацюри з фазенди Макака, ще один в’ючний обоз прибув на ночівлю в хутірець, доставив на склад сухе какао. Обоз пригнав з фазенди Санта-Маріана кабокло Дориндо, дужий і німий, як риба. Зате його підручний Дуду Урвитель, п’ятнадцятилітній хлопчак, торохтів за двох, базіка язикатий.
Троє табунників із шмаркачем, троє лісорубів і один пеон, останні четверо прийшли гульнути. До цієї вісімки додався Пержентино: метис уже смерком пригнав двох віслюків з харчами для фазенди Аталая, де вже почали годувати наймитів обідом і вечерею. Пержентино хотів розпитати, де зараз капітан Натаріо да Фонсека. Бо управитель Аталаї призначив йому побачення у Великій Пастці.
— Це через пакет, що його він просив привезти з Такараса. Обіцяв навідатись сюди не сьогодні-завтра.
— Ще не приїжджав. Можете зоставити пакета: коли капітан з’явиться, я передам.
— Тоді я залишу й пакета, і, з вашого дозволу, вантаж. Я не такий дурний, щоб виставляти корзини перед очима в циганів. Ці покупки прислав полковник Боавентура з Ільєуса. Для свята, — пояснив він.
Турок згадав про недавню чутку:
— То цього разу приїде сам доктор, еге ж?
— А певне.
— Який доктор? — утрутився Валеріо Собацюра.
Він прийшов з Маніньйо вихилити чарчину й купити шмат сушеного м’яса, щоб смажити на вогні в стодолі і їсти з борошном та рападурою.
— Адвокат, полковників син. Ось уже півроку, як поїхав давати гастролі.
— Куди поїхав? Які гастролі?
— Куди ж, як не в Ріо, гуляти на всю губу.
— І гуляє, аж гай гуде. Подейкують, що йому в рота пальця не клади, — підхопив Валеріо Собацюра, любитель побалакати про різанину й перестрілки.
— У батечка вдався, — докинув Маніньйо, аби не відставати. — Полковник Боавентура не з полохливих.
ebooksa