«То ви незабаром помрете?»
«Так».
«Чому?»
«А що хіба?»
Настала коротка напружена пауза. Потім:
«Дуже добре».
Напружуючи розум, Ліззі пригадала ту мить, коли вперше побачила місто/істоту на кадрах, переданих «рибою». Його піднесену велич. Стрункість і грацію. А потім барви, що грали, немов проміння світанку на льодовому полі: тонкі й ґрунтовні, вони перехоплювали дух. Дівчина пригадала свої почуття тієї миті й додала до них те, як вона почувалася, коли побачила народження свого братика, коли холодне повітря лещатами стискало її легені на версі першої підкореної нею вершини. Вона пригадала дивний Тадж-Махал у присмерках, дику зухвалість почуттів, коли вперше доторкнулася до хлопця нижче пояса, а також призматичний серп атмосфери довкола Землі, видний з низької орбіти… Все, що в неї було, вона вклала в цей образ.
«Ось які ви, — проказала вона. — Саме це ми обоє втратимо, якщо вас не стане. Якби ви були людиною, я б здерла з вас одяг і впорала тут же на землі. І мені плювати, дивився б на це хтось чи ні. Плювати».
М’який голос зітхнув:
«Ох!»
А потім Ліззі знову опритомніла в скафандрі. Вона відчула різкий від страху запах власного поту. Відчувала своє тіло, ледве помітний біль у місцях, де стропи врізалися в плоть, свої налиті кров’ю підвішені ноги. Все було кришталево-ясним і абсолютно реальним. Все, що сталося раніше, здавалось нічним кошмаром.
— Е-е…
— Алане! — крикнула Ліззі. — Що в біса відбувається?
— Якісь хакери вдерлися в розмову, та й ти ж, мабуть, щось таке сказала… — Голос Алана водночас і просив пробачення, й був роздратованим.
— Ліззі, пробач, — відгукнулася Консуела, — нам і справді прикро. Якщо тобі від цього полегшає, то Монреальська єпархія нетямиться з люті. Вони збираються судитися.
— Судитися? А мені що з того…? — Ліззі замовкла.
ebooksa