Міркуючи над цим, Ліззі, мов запрограмована, знову заснула й поринула у темряву та галасливу веремію своєї свідомости.
Це було страшно. Міста не стало, його заступила матриця шуму: биття молотів, якесь деренчання й різкі удари. Ліззі рушила вперед і дійшла до вертикальної сталевої труби. Ступивши крок назад, наштовхнулася на ще одну. Десь поруч озвався двигун, гучно перемикалися якісь велетенські передачі, скреготів і лементував метал. Ґрунт під ногами заходив ходором. Ліззі зважила за найрозумніше лишатися на місці.
Чиясь знайома присутність уперемішку з відчаєм:
«Навіщо ти це зробила з нами?»
«Зробила — що?»
«Я був усім».
Поруч заходився гупати якийсь копер. Від цього розболілася голова. Щоб його перекричати, доводилося майже горлати:
«Ви й досі — все».
Тихо:
«Я ніщо».
«Це… неправда! Ви… тут! Ви існуєте! Це… щось!»
Уся туга світу:
«Облудна розрада. Знайшла, що сказати».
Вона знову була притомна.
Чувся голос Консуели:
— … їй це не сподобається.
— Всі психологи вдома погоджуються, що так буде найкраще для неї.
— Ой, тільки не треба!
Схоже, Алан був найбільш упертою й педантичною особою, яку тільки Ліззі знала. Консуела, очевидно, — найфлеґматичнішою. Певно, справи дійсно були кепські, якщо вони так сваряться.
— Привіт! — відгукнулася Ліззі. — Я вже прокинулась.
ebooksa