Її оточувала могутня напружена тиша.
«Є тут хто?» — спитала вона. Слова пустили беззвучне відлуння, порожнечу на порожнечі.
Нарешті м’який голос відповів:
«Ти змінилася».
«Я невдовзі помру, — погодилася Ліззі. — А таке знання змінює людину».
Все довкола вкривав м’який попіл, який лишився ніби після великого згарища. Про те, що саме згоріло, їй думати не хотілося. Специфічний запах проникав усюди.
«Смерть. Нам це зрозуміло».
«Справді?»
«Воно нам уже давно відоме».
«Хіба?»
«З того самого часу, як ти натякнула нам про це».
«Я?»
«Натякнула, що можна існувати відособлено. А це те саме».
Стало щось прояснюватися:
«Культурний шок! Ось, що тут відбувається, еге ж? Ви не знали, що хтось іще свідомий може існувати окремо. Ви не знали, що живете на дні океану у маленькому світі, котрий належить Всесвітові з його мільярдами галактик. Я вам дала більше інформації, ніж ви змогли проковтнути за один раз, і тепер задихаєтеся».
Скорботно:
«Задихаємося. Як ґротескно».
— Прокинься, Ліззі!
Вона прокинулася й засміялась:
— Здається, щось виходить.
ebooksa