Імператор відчув приплив сліпої люті, як тоді, коли відірвав огидні вуси Рани з Куч-Нагіна. Чи, може, йому тільки вчулося? — Яке право має цей чужинський покидьок?.. — Як тільки сміє?.. — Імператор геть чисто побагровів і тепер від злості плювався та бризкав слиною. Зібрання заціпеніло від страху, бо розлючений Акбар міг зробити що завгодно, міг голими руками розірвати небо або ж усім присутнім вирвати язики, аби переконатися, що вони ніколи не розповідатимуть того, що побачили, або ж міг випити вашу душу і втопити її в кубку вашої ж киплячої крови.
І тут не хто інший, як принц Салім, підбурений Бадауні, порушив гнітючу мовчанку.
— Ти хоч усвідомлюєш, — звернувся він до порушника спокою у чудернацькому плащі, — що за сказане ти можеш накласти головою?
Маґор дель’Амор, хоч, може, не геть чисто, але розгубився.
— Якщо у цьому місті я за такі речі позбудуся голови, — відповів він, — тоді це місто не вартує, аби в ньому жити. До того ж я вважав, що в наметі править не король, а розум.
Тиша густішала, як молоко, що скипілося. Акбарове обличчя потемніло. А тоді, ні сіло ні впало, хмари розійшлися, бо імператор почав голосно реготати. Він плескав Маґора дель’Амора по спині й енергійно хитався.
— Добродії, а цей сторонній дав нам гарний урок, — сказав він. — Хтось має стояти збоку від кола і пильнувати, аби воно було круглим.
Тепер настала черга принца-наступника відчути громадський осуд, але він сів, так нічого й не сказавши. Абул Фазлу вираз обличчя Бадауні, свого суперника, так сподобався, що він полагіднішав до білявого іноземця, який несподівано зачарував короля. Прибулець же втямив, що гра йому вдалася, але, досягши цього, він нажив собі сильного ворога, який був ще небезпечніший через свою незрілість та очевидну юнацьку дратівливість.
Імператор також думав про свого сина. Якою радістю було його народження! Може, не варто було віддавати його під опіку містиків, послідовників і наступників шейха Саліма Чішті, на честь якого було названо принца. Хлопець був хитромудрим сплетінням суперечностей — шанувальник витончености, любитель садівництва і пуританин, не цурався куріння опію і зваблювання жінок, а будучи гедоністом, цитував «непримиренних» мислителів і висміював Акбарових фаворитів, кажучи:
З іншого боку, ось цей іноземець, навпаки, наскільки відданий дискусії, що наважився кинути ущипливі слова у вражене імператорське обличчя і, тільки подумати, він зробив це привселюдно. З таким чоловіком король, мабуть, може поговорити про все те, чого він не розуміє і від чого нудьгує. Після вбивства Рана з Куч-Нагіна він запитував себе, чи не вбив він того єдиного, хто зміг би його зрозуміти і якого він зміг би полюбити. А тепер доля пропонує, ніби у відповідь на його журбу, другого звірника, може, навіть кращого, ніж перший, бо він був не тільки гідним співбесідником, але також і великим шукачем пригод. Чоловік здорового глузду, котрий заради здорового глузду йде на безглуздий ризик. Чоловік парадоксів, який зневажливо висловлюється про парадокс. Негідник був не менш суперечливий, ніж принц Салім, можливо, не менш суперечливий, ніж будь-яка суща людина, але його суперечливість припала королеві до душі. Чи міг би він відкрити своє серце Маґорові і розповісти речі, які він ще нікому не розповідав, навіть Бхаті Рам Джейну, глухому підлеснику, або ж розумникові Бірбалу, або всезнаючому Абул Фазлу? Може, нарешті, з’явився його сповідальник.
Назбиралося стільки різних речей, про які він хотів поговорити і які до кінця не були зрозумілими навіть Абул Фазлу чи Бір Балу, речі, які він донедавна не наважувався озвучувати під час відкритих дебатів у Наметі Нового Поклоніння. Наприклад, йому хотілося з’ясувати, чому хтось має дотримуватися релігії не тому, що вона правдива, а тому, що її дотримувалися чиїсь батьки. Тоді віра — не віра, а лишень сімейна традиція? А може, взагалі правдивої релігії як такої не існує, а має місце передавання нащадкам звичаїв і традицій? У такий спосіб не тільки доброчесність, але також огріх можна передати. А що, коли віра була не чим іншим, як помилкою наших пращурів?
— Ми підемо, — сказав він своєму гостеві. — На один день розумного досить.
Оскільки моторошна ілюзія спокою простиралася по всьому імператорському комплексу, що мерехтів під спекотним сонцем, виникала необхідність шукати справжню природу часу у знаках та прикметах. Коли ставалися затримки у поставках льоду, то це означало, що не все спокійно у провінціях. Коли зелені водорості вкривали чисті води Ануп Талао, Найкращої із Найкращих Водойм, то це означало, що у дворі зріла зрада. І коли король покинув палац і його у паланкіні понесли до озера Сикрі, то це було знаком його внутрішнього неспокою. То були водяні передвістя. Також існували повітряні, вогняні та земляні прикмети, але водяні пророцтва були найнадійніші. Вода давала імператорові знання, своєю течією приносила йому правду і заспокоювала. Вона текла вузькими каналами і широкими руслами навколо і через двори палацу, охолоджувала знизу камінні будівлі. Хоч, правди ніде діти, вона була символом твердолобих пуритан, таких як партія
Бхаті Рам Джейн приніс королеві паруючий горщик води для щоденного омивання, і Акбар дивився углиб пари, що підносилася і вказувала на правильні дії впродовж дня. Коли він купався у королівському гаммамі[80], то відкидав голову назад і якийсь час, як риба, лежав у воді. Вода у гаммамі, шепочучи у занурені під воду вуха, розповідала про найпотаємніші думки кожного, хто купався у радіусі трьох миль. Однак інформаційна потужність стоячої води була обмежена; аби одержати інформацію з великої відстані, необхідно було зануритися в річку. Проте дієвість гаммаму не варто недооцінювати. Саме у гаммамі він почув, наприклад, про сховану книжку обмеженого Бадауні — книжку, настільки критичну щодо імператорських ідей і звичок, що Акбар, якби зізнався, що знає про її існування, мусив би негайно стратити Бадауні. Натомість він приховував таємницю свого критика, ніби власну, і щоночі, коли Бадауні засинав, посилав до кабінету озлобленого автора найвідданішого нишпорку, Умара Айяра, аби той читав і запам’ятовував останні сторінки таємної історії правління імператора.
Умар Айяр мав для Акбара таке значення, як вода, він був настільки важливим, що, крім самого імператора, про нього ніхто не знав. Навіть Бірбал не знав про його існування, і навіть начальник усіх нишпорок Абул Фазл. То був молодий євнух, такий худий і безволосий на обличчі й тілі, що міг здатися жінкою, і за наказом Акбара анонімно жив у гаремі, вдаючи покірну служницю наложниць, на яких він так був схожий. Вранці, ще до того як Акбар повів Маґора дель’Амора у Намет Нового Поклоніння, в Акбарові палати через потаємні двері, про існування яких не знав навіть Бхаті Рам Джейн, зайшов Умар і поінформував свого повелителя про шепіт, який він почув у повітрі, маленький обривок чутки, що виходив з гатяпульського борделю. А чутка полягала в тому, що білявий прибулець хоче розказати таємницю настільки дивовижну, що може сколихнути всю династію. Проте Умарові не вдалося довідатися про зміст таємниці, й осоромлений, по-дівочому пригнічений, він настільки засмутився, що впродовж кількох хвилин імператорові довелося його заспокоювати, аби він не розплакався.
Позаяк Акбара дуже зацікавила нез’ясована таємниця, він поводився так, ніби для нього вона нічого не важила, і все відкладав справу з її вивідуванням. Він дозволяв незнайомцеві бути близько побіля нього, але завжди у чиїсь присутності. Скажімо, вони пішли з ним до голубника, аби подивитися на найшвидших королівських листонош, також він дозволив йому іти поряд з імператорським паланкіном слідом за особистим носієм імператора, коли спускалися до краю блискучого озера. Правда, душа його була неспокійна. Річ не тільки у таємниці, на якій зійшовся клином увесь світ, але також і у вчорашніх любощах з коханою Джодгою, яка вже не так, як колись, збуджувала його, і він уже було подумав, чи її не замінити на якийсь час іншою, вродливішою наложницею. Й окрім усього його охопило ще більше розчарування у Богові. Цього вже було занадто. Настав час поплавати.
Під впливом ностальгії він зберіг, відновив і спустив на воду чотири улюблені човни дідуся Бабара. На найбільшому човні, плоскодонній баржі, що називалася
Іноземець був настільки переповнений ненародженим дитям своєї таємниці, наскільки буває переповнена жінка напередодні пологів, і був настільки ж наляканий небезпекою цього явища. Акбар трохи помучив свого гостя, наказуючи команді судна якнайшвидше виконати низку дій, передбачених протоколом двору, пов’язаних з подушками, вином та книжками. Так, напій куштували тричі, перш ніж його торкалися губи імператора, і хоч така практика добряче набридла імператорові, він не перечив їй. Що стосується книжок, то Акбар таки змінив протокол. За старих часів кожна книжка, що потрапляла на очі імператорові, мала бути прочитаною трьома різними експертами і тільки тоді оголошувалася вільною від смути, непристойностей і брехні.
— Іншими словами, — сказав молодий король, зведений на трон, — ми читатимемо лишень найнудніші книжки, що коли-небудь писалися. Так справа не піде.