Торн узяв простягнену склянку, і Дженнінгс налив йому бренді, а потім і собі. Сам він сів на ліжко й показав гостеві на купу подушок на підлозі. Одначе той лишився стояти.
— Може, закурите? — спитав Дженнінгс.
Торн похитав головою; його вже починав дратувати цей недбалий, домашній тон господаря.
— Ви сказали, щось діється…
— А так.
— Я хотів би знати, що ви мали на увазі.
Дженнінгс допитливо поглянув на нього.
— Ви ще не зрозуміли?
— Ні.
— То чому ж приїхали сюди?
— Тому що ви не захотіли пояснити по телефону.
Дженнінгс кивнув головою і поставив свою склянку.
— Я й не міг пояснити, бо ви маєте дещо побачити.
— Що саме?
— Деякі фотографії… — Дженнінгс устав і пішов до комірчини, жестом запросивши Торна за собою. — Я думав, може, ми спершу познайомимося трохи ближче.
— Я дуже втомився.
— Гаразд, зараз ви забудете про втому.
Він увімкнув невеличку лампу, що висвітлила рядок фотографій на столі. Торн увійшов і сів на табуретку поряд з господарем.
— Упізнаєте?
То були знімки з дитячого свята в день народження Деміена. Дітлахи на гойдалках… Кетрін — стоїть осторонь, спостерігає…
ebooksa