— Що ви хочете знати?
— Ви зустрілися зі священиком у парку?
— Так.
— Що він вам сказав?
— Він застерігав мене.
— Про що?
— Казав, що моєму життю загрожує небезпека.
— Яка небезпека?
— Я не зовсім зрозумів.
— Не крутіть.
— Я кажу правду. Він говорив якось туманно.
Дженнінгс трохи відсунувся і поглянув на Торна з недовірою.
— То було щось біблійне, — додав Торн. — Якісь наче вірші… Я їх не запам’ятав. Подумав, що він несповна розуму. І нічого до ладу не зрозумів, правду вам кажу. Я не пам’ятаю тих віршів і не міг їх зрозуміти!
Дженнінгс із сумнівом дивився на нього, і Торн почав нервуватись.
— Я думаю, вам варто цілком довіритись мені, — сказав Дженнінгс.
— Ви казали, що маєте ще дещо.
— Але ж я ще не все од вас почув.
— Мені більш нема чого сказати.
Дженнінгс кивнув головою: мовляв поки що й цього досить, — і знов узявся до паперів на столі. Ввімкнувши почеплену над столом голу лампочку, він знайшов друковану вирізку й подав її Торнові.
— Це — з «Астрологічного місячника». Статейка про одне неординарне явище. Про комету, що перетворилася на яскраву зірку. Як ото зоря Бетельгейзе дві тисячі років тому.