— А це вже вам судити. — Тоді крутнувся на обертовому стільчику, висунув шухляду й витяг звідти пошарпану теку. — Поліція визнала його душевнохворим, — сказав він, — і тому мені дозволили покопатись у його речах і взяти те, що може знадобитися. Отак я все це й надбав.
Дженнінгс підвівся й пішов до кімнати. Торн рушив за ним. Фотограф розгорнув теку і витрусив на стіл її вміст.
— По-перше, тут є записник, такий собі щоденник, — сказав він, видобувши з купки паперів стару потерту книжечку. — Але записи в ньому стосуються не самого священика, а вас. Він записував усі ваші пересування: коли ви пішли з посольства, куди поїхали потім, у яких ресторанах буваєте, де й коли маєте виступати…
— Можна мені поглянути?
— Авжеж.
Торн узяв записника й погортав його. Руки йому тремтіли.
— Останній запис — про те, що ви маєте з ним зустрітися, — провадив Дженнінгс. — У К’ю-Гардені. Того ж таки дня він загинув. Гадаю, якби поліція про це дізналася, то дуже зацікавилася б.
Торн звів очі й зустрівся з допитливим поглядом репортера.
— Він був божевільний…
— Ви певні?
У голосі Дженнінгса вчувалася прихована погроза, і Торн знітився під його поглядом.
— Чого ви од мене хочете?
— Ви з ним зустрілися?
— Н-ні…
— Я маю ще дещо, пане посол, але нічого не скажу, якщо ви не будете зі мною щирі.
— Яке вам до всього цього діло? — хрипко спитав Торн.
— Я хочу бути вам корисним, — відказав Дженнінгс. — Я ваш друг.
Торн мовчки, напружено дивився на нього.
— Найголовніше ще отут. — Дженнінгс показав на папери перед собою. — То ви будете говорити правду чи волієте піти звідси?
Торн зціпив зуби.
ebooksa