«…І прийде на Землю дикий месія, нащадок сатани в людській подобі. Народить його згвалтована чотиринога тварина. Як молодий Христос ніс по світу любов і доброту, так Антихрист понесе зненависть і страх… і накази він діставатиме просто з пекла…»
Літак приземлився, сильно вдарившись об посадочну смугу. Дженнінгс кинувся збирати книжки, що порозліталися в усі боки.
У Римі дощило, раз у раз гуркотів грім. Швидко поминувши безлюдне приміщення аеровокзалу, Торн і Дженнінгс вийшли до стоянки таксі. Поки машина везла їх через усе місто, Дженнінгс тихенько закуняв. Торн сидів мовчки і, коли попереду постали освітлені статуї на Віа Венето, згадав, як він і Кетрін, тоді ще зовсім молоді, сповнені надій, ходили цими вулицями, тримаючись за руки. Обоє були невинні й кохали одне одного. Йому пригадався запах парфумів Кетрін, її мелодійний сміх. Закохані відкривали для себе Рим, як Колумб колись відкривав Америку. Так наче все місто належало тільки їм. Тут-таки вони вперше віддались одне одному. І тепер, вдивляючись у ніч, Торн подумав про те, чи випаде їм колись знову зазнати любощів…
—
Дженнінгс ураз прокинувся. Торн визирнув у вікно й не міг нічого зрозуміти.
— Це не той будинок, — сказав він.
—
— Ні, той був старий, цегляний. Я ж добре пам’ятаю.
— Адреса у вас правильна? — спитав Дженнінгс.
—
—
—
— Що він каже? — спитав Дженнінгс.
— Пожежа, — відповів Торн. —
—
— Яка пожежа? — не зрозумів Дженнінгс.
— Мабуть, стара лікарня згоріла й тепер її відбудували наново.
—
Торн поглянув на Дженнінгса.
— Три роки тому. Багато людей загинуло.