— Я не хочу, щоб він тут залишався.
— Я сьогодні ж зателефоную, сер, щоб його забрали.
Торн рушив до дверей.
— Містере Торн…
— Що?
— Як почуває себе ваша дружина?
— Помалу одужує.
— Можна нам з хлопчиком навідати її, поки вас не буде?
Торн не квапився з відповіддю й спостерігав за жінкою. А та зняла з гачка кухонний рушник і почала ретельно витирати руки. Вона мала поважний, домовитий вигляд доброї господарки, і Торн аж здивувався, чому вона викликає в нього таку неприязнь.
— Та ні, краще не треба. ЛІ сам з’їжджу з ним, коли повернуся.
— Гаразд, сер.
Торн попрощався й поїхав своєю машиною до лікарні. Там він побалакав з доктором Беккером і дізнався, що Кетрін уже не спить і почуває себе краще. Лікар спитав, чи не заперечує він, щоб запросити до неї психіатра, і Торн дав йому телефон Чарлза Грайєра. Потім він пішов до палати Кетрін. Вона зустріла його кволою усмішкою.
— Привіт, — сказав Торн.
— Привіт, — прошепотіла вона.
— Тобі краще?
— Трохи краще.
— Лікар каже, скоро одужаєш.
— Я знаю.
Торн присунув стільця до ліжка й сів. Його дивувало, яка гарна з виду Кетрін навіть у такому стані. Сонячне проміння лилося крізь вікно й ніжно золотило її темні коси.
— Ти сьогодні такий гарний… — тихо мовила вона.