Вони заплатили таксистові й попросили його почекати їх. Спершу той почав був відмовлятись, але потім, роздивившись, скільки йому дали, охоче погодився. Каліченою італійською Торн сяк-так пояснив йому, що вони хотіли б, щоб він лишався при них весь час, поки вони будуть у Римі. Водій сказав, що на хвилинку від’їде й зателефонує дружині, а тоді повернеться.
У лікарні їх чекало розчарування. Була вже пізня ніч, і начальство мало з’явитися тільки вранці. Дженнінгс подався шукати бодай кого-небудь, а тим часом Торн зустрів черницю, яка говорила по-англійському, і вона підтвердила, що три роки тому велика пожежа зруйнувала лікарню дощенту.
— Ну не могло ж геть усе згоріти, — заперечив Торн. — Були ж архіви, записи. Вони мали б зберегтися.
— Мене тоді тут ще не було, — насилу добираючи англійські слова, пояснила черниця. — Але люди кажуть, що вогонь знищив усе.
— А може, якісь папери зберігалися десь-інде?
— Цього я не знаю.
Торн був у розпачі, а черниця тільки знизала плечима, даючи зрозуміти, що більш нічого сказати не може.
— Слухайте, — знов звернувся до неї Торн. — Це дуже важливо для мене. Я всиновив тут дитину, і мені потрібні відомості про її народження.
— Тут не буває всиновлень.
— Одне було. Власне, це було не зовсім звичайне всиновлення…
— Ви помиляєтесь. Усі такі справи проходять через управління соціальної опіки.
— У вас зберігаються записи про народження? Відомості про дітей, що народилися в цій лікарні?
— Ну звісно.
— Може, якщо я назву дату…
— Марна праця, — перебив його Дженнінгс. Він підійшов до Торна, і той побачив на його обличчі вираз крайньої безнадії. — Пожежа почалася саме в приміщенні, де зберігалися документи. У підвалі. І всі ті папери спалахнули, як смолоскип. Потім вогонь пішов угору сходами. А найбільше пекло було на третьому поверсі.
— На третьому?
— У пологовому відділенні, — кивнув головою Дженнінгс. — Там лишився тільки попіл.
Торн понурив голову й важко прихилився до стіни.
— Ви вже вибачайте… — мовила черниця.
— Заждіть, — попросив її Торн. — А обслуга? Хто-небудь же напевне вижив.