— Що?
— Вони сказали мені, що то я сама стрибнула… — Кетрін звела на нього по-дитячому ясний здивований погляд. — І тобі вони сказали те саме?
— Еге ж.
— З чого б то мені таке робити?
— Я не знаю, — тихо відказав Торн. — Але ми все з’ясуємо.
— Я збожеволіла? — просто запитала Кетрін.
Торн поглянув на неї і звільна похитав головою.
— Мабуть, усі ми збожеволіли, — сказав він.
Кетрін трохи підвелась, і він знову нахилився до неї й притисся щокою до її щоки.
— Я не стрибнула, — прошепотіла вона. —
Запала важка мовчанка, і Торн поволі вийшов з палати.
Шестимісний літачок «Лір» віз тільки Торна та Дженнінгса. Він летів крізь ніч до Рима, і в його маленькому салоні панувала напружена тиша. Дженнінгс порозкладав навколо себе книжки й примушував Торна згадувати все, що казав йому Тассоне.
— Та не можу я більше, — змучено промовив Торн. — Усе воно наче в тумані.
— Почніть спочатку. Розкажіть мені все, що ііам’ятаєте.
Торн повторив свою розповідь про першу зустріч зі священиком, про те, як Тассоне почав його переслідувати й нарешті домігся побачення в парку, де став проказувати якісь вірші.
— Щось там про пучину… — мимрив він, силкуючись пригадати, — про якусь битву… про Рим…
— Треба пригадати точніше.
— Я був тоді дуже збуджений. Думав, що він несповна розуму… Власне, й не слухав його.
— Але ж ви все чули. Отже, можете й пригадати. Ну ж бо!
— Не можу!
ebooksa