Ага, ось воно! Він переконався, що автомат заряджений, І побіг сходами.
Та раптом він згадав про ув’язнених товаришів.
«Боже мій, я зовсім забув про них! Вони ж відповідатимуть за все, це точної..»
Він уже досяг останньої сходинки, ось і двері підвалу. Якусь мить вагався.
«Я маю один шанс із ста вирватися звідси, а з ними мене схоплять. ТікатиІ»
Він виправдовував своє рішення тим, що належав до руху Опору.
«Я там потрібен. А вони?»
Він зупинився, згадавши юнака, що затопив у пику рожевощокого.
Німця він знайшов уже нагорі на сходах. Плазуючи, той залишив за собою широкий кривавий слід. Одна нога його ще сіпалась.
«Ні, тепер ти далі не підеш!.. Конай, як скажений пес».
Двері підвалу виходили в комірчину садівника, звідти можна було вийти в сад. На нижньому поверсі будинку панували тиша й спокій.
«Все дуже просто», — подумав худорлявий.
Заложники пішли за ним без зайвих суперечок. Труп вартового — надто сильний аргумент. Худорлявий обережно визирнув і роздивився на всі боки. Поки що їм щастить: вся алея вимощена плитами, менше шуму.
Він пояснив пошепки:
— Ця садиба має в мурованому паркані хвіртку для торговців і поставщиків, що виходить на вуличку, паралельну центральній. Тікаємо через хвіртку, Не забувайте: найнебезпечніше — пройти сад.
На першому поверсі розлігся регіт, приглушений важкими портьєрами, а потім з другого поверху долинув розпачливий зойк. Ні, не зойк, а справжнє виття, тужливе, моторошне. Наче вила поранена тварина.
У всіх майнула одна й та ж думка: парижанин!
Худорлявий перший дістався маленької хвіртки у кам’яному паркані, повитому плющем. Він повернув ручку, шарпнув її до себе і опинився віч-на-віч з вартовим у цивільному, як звичайно ходили всі гестапівці.
Німець просто не встиг підняти зброю. Худорлявий наставив йому в живіт свій автомат і процідив крізь зуби:
— Капут!
ebooksa