Ганс фон Шульц поклав розрізний ніж і взяв з письмового столу склянку з коньяком.
«Як це він може стільки дудлити? Ще недавно пляшка була наполовину повна, а тепер майже порожня. І не лусне, отака гидота…»
Франсуа Бурдійя спокійно чекав.
— Знаєте, пане Бурдійя, коли ми почнемо бити вас знову, вам буде погано, дуже погано. Набагато гірше, ніж першого разу. І знаєте чому?
«…Ні, ти не радітимеш більше з мого крику. Ти не почуєш його».
Ганс фон Шульц пояснив крижаним тоном.
— Певен, що ви не здогадуєтесь чому. Гаразд, тоді я вам розповім.
Фон Шульц ковтнув із склянки.
— Тому що цей чарівник Рот лупцюватиме вас нагаєм по надзвичайно чутливих частинах тіла і незагоєних ранах. Ви мене розумієте, пане Бурдійя?.. Отож, я слухаю вас.
Секунда нерішучості і вагання.
— Це я убив його.
Ганс фон Шульц підвівся, обійшов стіл і став перед ним.
Франсуа Бурдійя чекав удару кулаком в обличчя. Але натомість полковник поклав йому руку на плече.
— Оце правильно! Ви зараз усе нам розкажете, пане Бурдійя. Кальтцейс запише.
Блондин з ляльковим обличчям, що сидів позаду за маленьким столом, приготувався. Рот обережно поклав нагая на мармурове підвіконня.
— Ну, що?
Франсуа Бурдійя відповів не зразу. Невидючими очима він глянув на худорлявого. Німець, що виконував обов’язки тюремного наглядача, піднімався сходами, і його лункі кроки чути було аж у підвалі.
— Вони не допитували мене. Я не знаю чому.
Франсуа Бурдійя, якому вже повернули його одяг, із скам’янілим обличчям сів у кутку підвалу і втупився у стінку.
Лише через три чверті години, коли за ним прийшли знову, він помітив, що маленька єврейка зникла з підвалу.
ebooksa