— …врятувати вас моєю смертю… Вони казали: «Дуже сумно, що ви змушуєте нас це робити, пане Бурдійя». Вони ще говорили про мій обов’язок француза, говорили, що я мушу бути мужнім… Але ж я його не вбивав. Чому мені не вірять?
І раптом, рвучко відкинувши пальто, він підвівся на лікті, пильно вдивляючись в обличчя, і запитав:
— Ви мені вірите? Скажіть, вірите ви мені?
— Розказуй! Звичайно, тепер ти будеш викручуватись…
Червонощокий товстун спритно скочив на ноги. Навіть надто спритно.
— Ні, ви уявіть тільки, він не знає, що йому робити! Все одно тобі кінець. Або ти признаєшся, і вони тебе розстріляють, або ж ти мовчатимеш і далі, і вони змішають тебе з землею, та й нас за компанію…
Він не скінчив. Почувся глухий, неясний шум і ляпас. Ніхто не помітив, як до товстуна підійшов юнак, що весь час читав написи на стінах підвалу.
Червонопикий похитнувся, щось хотів сказати, але потім повернувся на своє місце, з ненавистю блимнувши на Франсуа Бурдійя.
— Роздягніться!
— Але ж…
— Роздягайтесь зовсім, ви чуєте, зовсім!
Ганс фон Шульц карбував кожний склад, стукаючи в такт розрізним ножем по краю стола:
— Зо-всім!
Франсуа Бурдійя скинув черевики, шкарпетки і брюки. Кожен рух викликав гострий біль в побитому тілі. Було таке відчуття, ніби його годинами катали в бочці.
— Труси?..
— Теж.
Він скинув і їх. Просто неймовірно, як може знітитись людина, коли вона стоїть гола серед одягнених. Франсуа Бурдійя застидався, наче він опинився голий на вулиці і всі люди дивляться на нього. Він не знав, куди подіти свої руки. Він помітив годинник на руці, цілий і неушкоджений. Він зняв його і поклав на стілець.
Страху більше не було.
Коли о четвертій годині ранку за ним прийшли, він уже знав, як діяти. Він вийшов з підвалу, не глянувши ні на кого. Краще одразу розірвати всі зв’язки з життям, із завтрашнім днем. Ізолювати себе, одразу відгородитися від світу живих, щоб не занепасти духом і тілом — ось що йому треба робити. Не думати більше, переключити мозок на інше.
— Ну як, чи все ви обміркували, пане Франсуа Бурдійя?
ebooksa