Коло цікавих посунулося назад, хтось почав кликати на допомогу. Арсен машинально кинув на землю торбину, яка висіла при боці, глянув на людей невидющими очима і з ножем у руці поплентався геть, наче сновида. Коло розірвалось, йому дали дорогу, і він вийшов на брук.
Він не помітив наближення чорного автомобіля, що вихорем мчав вулицею. Ліве крило зачепило Арсена. Його підкинуло в повітря, кинуло на протилежний бік вулиці і вдарило головою об грузовик, який стояв обіч тротуару. Він спробував підвестися, але ні руки, ні ноги не слухалися, і Арсен зрозумів: зламано спинний хребет. Тепер він незабаром стрінеться з Жеженом.
Він стулив повіки і став чекати смерті, благаючи, щоб життя залишило його раніше, ніж прийдуть йому на допомогу.
Наче крізь вату він почув шум моторів, вищання гальм, стукіт дверцят і грубі команди чужою мовою. Німці! Він згадав росіянина, на якого теж чигає смерть, і поринув у темну тишу.
Полковник фон Шульц вийшов з армійської відкритої машини, яка щойно збила жалюгідного бродягу і, не глянувши навіть на труп, поспішив віддати накази своїм людям і солдатам вермахту, що вже оточували Галері де Жод.
«Чудова думка — надрукувати оголошення лише французькою мовою. Росіянин, звичайно, бачив їх на стінах, але нічого не запідозрив».
Повільно падав легкий, пухнастий сніг.
Сергій Ворогін стояв над душником парового опалення магазина і грівся. Приємне гепло повільно огортало задубіле тіло. Він віддав би рік свого існування за те, щоб лягти отут, просто на цю решітку, звідки б"є тепле повітря — саме життя. Одчайдушним зусиллям він стримував кашель, боячись привернути до себе увагу.
Таких, як він, хто скористався з щасливої нагоди погрітися, було в магазині багато; присутність гомінкого натовпу створювала ілюзію безпеки. Єдине, що його нервувало, це велика кількість всіляких товарів навколо нього. Він стояв так близько до речей, потрібних йому, як повітря, і не міг їх узяти.
Він згадав, що треба роздобути харчів, і пішов шукати продуктовий відділ.
«Може, мені пощастить щось украсти?»
В магазині було багато людей, жінки і діти, а також німецькі солдати, які купували дешеві ювелірні вироби, парфуми, всілякі гарні дрібнички-сувеніри з гіпсу і дерева. Вони безцеремонно штовхалися, голосно регочучи, намагалися ущипнути за руку продавщиць. Осторонь спокійно стояли два німці і жахливою французькою мовою розмовляли з продавщицею непевного віку, товстою, як нотаріус, і з ріденьким пушком на обличчі. Можна було подумати, що вона голить бороду. Один з німців, низенький товстун з сивими вусами і широкими, грубими долонями селянина-баварця час від часу витирав чоло великим носовичком, зсунувши пілотку на потилицю. Обличчя у нього було задумливе і хитре, як врешті у всіх селян на світі. Сергій Ворогін здивовано відзначив собі, що німець потіє.
Другий, худорлявий, весь час поправляв вказівним пальцем тісний комір вицвілої шинелі і погладжував півнячу шию, обплутану, наче ліанами, склеротичними голубими жилами. Великі жовті зуби робили його схожим на коня, особливо коли він реготав.
Над нижнім поверхом магазина, що являв собою немовби широке подвір"я під скляним дахом, здіймалися чотири галереї. Сергій Ворогін вирішив піти на другий поверх. Він уже піднімався сходами, коли тиха музика, що досі лилася з гучномовця, зненацька урвалася. Гнітюча тиша, така незвичайна і неприродна, вразила його, і одразу ж чийсь лункий голос виповнив величезний хол.
Усі в магазині зупинились і почали дивитися на першу галерею; Сергій Ворогін з того місця, де стояв, не міг цього бачити. На сходах не було нікого, окрім юнака і дівчини, що трохи нижче йшли слідом за ним. Молодий чоловік був досить скромно одягнений. А дівчина в своїй шубці виглядала елегантно.
Весь магазин нагадував величезний резонатор, і металевий голос гримів на все приміщення. Сергій не розумів, про що йшла мова, але відчув, що трапилося щось серйозне. І справді, на обличчях людей, що йшли назустріч йому, він побачив страх.
Серце тривожно закалатало в грудях, і він так стиснув ручку «люгера» в кишені пальта, що тріснули суглоби пальців.
Це говорить німець! Звичайно, по-французьки, але ж акцент! Він не міг помилитися.
Сергій Ворогін через силу вдихнув повітря — груди немов стисла чиясь жорстока рука. Йому здавалося, що він дихає страшенно голосно, що його віддих лунає на весь магазин.
Він злякано зупинився, але потім знизав плечима. Чи не все одно тепер.
ebooksa