Ганс фон Шульц струсив попіл у фаянсову попільничку і, здавалось, поринув у споглядання напису на пляшці з гірким аперитивом, хоча в цей час він думав про те, як швидше впоратися з цією справою…
…Ще під час свого перебування в Парижі, минулого четверга, він зустрівся з своїм давнім приятелем Крамером. Цей базіка Крамер завжди був у курсі всіх пліток в гестапо і під час випивки розповів йому історію про втечу ув"язненого росіянина на польській станції. Молодчик, напевне, вскочив в інший поїзд, сказав тоді Крамер. Коли б тільки знати, де він вийшов. Шансів піймати його мало. І от, врешті, це. повідомлення інспектора французької поліції про пограбування залізничника, яке збігається з прибуттям товарного поїзда…
«Що іноді може зробити випадок! А ці бовдури сидять за столом і дивляться на мене як на господа бога. Вони й гадки не мають, що досить було лише двічі подзвонити. Таємничість і замкнутість — помічники і зброя начальства гестапо».
Він посміхнувся і закінчив, карбуючи слова:
— Сьогодні вранці я попросив дозволу у генерала Кесселя надрукувати оголошення з прикметами цього чоловіка і обіцянкою заплатити п"ять мільйонів франків тому, хто в той чи інший спосіб викаже і допоможе схопити злочинця. Ці оголошення вже розклеюють.
Вернер уже не бачив полковника. Він бачив лише ті очі, що пропікали його наскрізь. Очі безумні і благаючі. Десь усередині Вернера один за одним розітнулося два постріли. І з кожним пострілом ці очі дивно сіпалися. Божевільні очі. Раптом одне з них розлетілося, зникло, наче мильна булька, і водночас постріли припинились, а на нього дивилося вже тільки одне око. Око собаки, якого б"ють і який не розуміє причин жорстокості. Око француза Франсуа Бурдійя, який загинув безглуздо, трагічно і випадково. Це вони вбили його, а не він, Вернер. Ця думка свердлила мозок. Він не винуватий.
Знову до нього долинув з безвісті владний голос фон Шульца.
— Мої інструкції такі: патрулі з двох чоловіків на машинах їздитимуть вулицями міста; за ними слідом на невеликій відстані йтимуть машини з військовими радіостанціями, що весь час підтримуватимуть зв"язок з комендатурою, де я тимчасово залишу наших людей. На пересувних радіостанціях буде по чотири чоловіки. Два загони солдатів вермахту вже перебувають у повній бойовій готовності і чекають лише моїх розпоряджень. Прикмети росіянина повідомлені французькій міліції, яка теж братиме участь в операції. Кальтцейс контролюватиме виконання цих наказів.
Ганс фон Шульц розкришив у попільничці недокурок сигарети, запалив знову і сказав:
— Можете йти.
Коли всі мовчки підвелися, він холодно додав:
— Гадаю, що ви візьмете його живим.
Це була порада, але кожен з присутніх добре знав, як треба розуміти поради полковника фон Шульца.
Вернер вже хотів вийти разом з усіма, коли фон Шульц зупинив його.
— Вернере! Підете зі мною в комендатуру. Візьміть автомат і чекайте на мене в своїй кімнаті.
Вернер вклонився і зник.
Вже в коридорі, далеко від риб"ячого погляду фон Шульца, він скипів гнівом, що виповнив його душу.
«Мерзотник, він навмисне так зробив! Він хоче, сволота, щоб я взяв участь у полюванні на людину, взяв на себе частину злочину».
І одразу ж у голові його майнула тривожна думка: «Коли це справді так, то, виходить, він мене підозрює? Напевне підозрює, більш того, він переконаний, що я винен в тому, що він називає зрадою. За таких обставин мене в кращому випадку чекає куля в потилицю. Грається зі мною, як кіт з мишею, падлюка. Коли вони схоплять цього росіянина, він накаже мені катувати його під час допиту».
Вернер здригнувся, штовхнув двері до зброярні і спитав автомат. Йому видали «М. П. 43/1», відомий своїми поганими стрілецькими якостями. Вернер, пригнічений, повернувся до своєї кімнати і став чекати фон Шульца.
ebooksa