«Так чи так, я загинув. Зараз вони обов’язково зроблять облаву, а на виходах з магазина, напевно, вже стоять німці. Перевірять у всіх документи, і коли надійде моя черга…»
Йому потемніло в очах. Цього разу вже кінець.
Він спробував собі уявити, що станеться тут через кілька хвилин. Напружений мозок малював одну за одною хаотичні картини; він чув уже шум боротьби, зойки і постріли, й водночас його мозок з точністю кінокамери фіксував усе, що відбувалося довкола.
Тепер відвідувачі чомусь оглядали один одного. Дехто робив це одверто, інші потай.
Німець говорив далі.
Раптом усі ті, хто був внизу, — чоловіки, жінки й діти, за винятком продавщиць, сіли на землю і заклали руки за голову. Голосно заплакала дитина. Мати, мабуть, примусила її замовкнути, бо плач одразу ж припинився.
Німці, які досі фліртували з продавщицею, насторожилися. Вони нічого не зрозуміли з того, що оголошувалось, але те, що вони бачили, було для них достатньо красномовним.
Сергій Ворогін тяжко зітхнув: облава! Потім нервово посміхнувся. Отже, виклик кинуто.
«Вище голову! У тебе лишилося сім куль, інакше кажучи, коли пощастить, можна знищити чотирьох чи п"ятьох німців, перш ніж умерти самому».
І несподівано його огорнув дивний спокій. Він діятиме тверезо і точно. Він це знав. Тільки важка гіркота й тривога стиснули йому горло.
Після короткої паузи той самий голос почав знову, цього разу німецькою мовою.
— Капітан Сергій Ворогін, ми знаємо, що ви в магазині. Виходьте! Всі виходи закриті. Весь квартал оточено. У вас немає жодного шансу втекти. Обіцяно нагороду кожному, хто вас упізнає і викриє. Не здумайте чинити збройний опір, який спричиниться до смерті багатьох невинуватих людей. Погляньте!.. В магазині повно жінок і дітей.
Сергій Ворогін розтулив пальці і витяг руку з кишені. Зброя тепер ні до чого. Дивна втома налягла на тіло, зігнула ноги, ослабила кожен його м"яз. Він загинув. Він мусить здатися без опору. Справді, він не має права ризикувати життям людей.
Сергій машинально поглянув на годинник. Двадцять хвилин на третю! Страшний напад болючого сухого кашлю знову зігнув його, і він сховав обличчя в долонях, щоб хоч трохи приглушити бухикання, хоча, мабуть, уже не було потреби ховатися.
Коли він підвів голову, то побачив біля себе оту пару, скромно одягненого юнака і дівчину в шубці, які енергійними жестами і мімікою пояснювали, щоб він мовчав і не рухався.
Він стрепенувся. Допомога! Хтось хоче йому допомогти. Тепла хвиля залила його тіло, радісна, збуджуюча і п"янка, мов алкоголь.
Дівчина взяла його попідруч і повела за собою. Удвох вони піднялися сходами на площадку між другим і третім поверхом, де під стіною стояла біла дерев"яна кухонна шафа і кілька звичайних крісел. Юнак ішов слідом. Він наблизився до шафи, озирнувся на всі боки, щоб пересвідчитись, чи ніхто не бачить їх з нижнього поверху. Потім відчинив дверцята, швидко витяг полицю, сховав її за двома кріслами і штовхнув Сергія Ворогіна всередину. Саме тоді, коли він уже зачиняв дверцята шафи, продавщиця з другого поверху, маленька огрядна молодиця, подивилася в їх бік і, зрозумівши все, зблідла як смерть. Він це помітив і здригнувся.
З клубком у горлі, Жюль Грак сів перед шафою, потім зробив знак Марі-Те, яка нічого не помітила. Вони сіли поруч і заклали руки за голову.
Німці вже йшли другим поверхом, солдати важко гупали кутими чобітьми по мозаїчній підлозі, а за ними тінню посувалися люди в цивільному одязі.
Брязкіт зброї і короткі накази якось незвичайно підкреслювали мертве і гнітюче мовчання багатьох людей, які завмерли кожен на своєму місці. Війна, про яку дехто з них намагався забути, як і про ганебні події 1939 року, тішачись примарою «мирного» життя, знову показувала свій залізний кулак.
ebooksa