— Деякі матеріали вилучено, — нарешті мовила. — Три-чотири протоколи допиту, протоколи обшуку квартири Нетреби, фотографії Щербак.
— Хто вилучив?
— Я. — Наталя знову одвела очі.
— Навіщо ви це зробили? Ви ж знаєте, що в справі мають бути всі документи.
— В тому числі й матеріали незаконного обшуку квартири Нетреби? — всміхнулася Наталя.
«А вона не така вже й проста, — подумав Лежнєв. — Брехати не бреше, але й всієї правди не каже. Що за цим криється? Честь місцевого мундира? Але ж вона хоче піти з роботи».
— Скажіть, ви справді хочете піти із слідчої роботи?
— Так.
— Чого?
— Кажуть, ця робота огрубляє жінку, а чоловіки нині грубих не люблять, — усміхнулася Супрун. — Так і заміж не вийдеш.
Вона дивилась у вічі Лежнєву, і тепер знову був той самий, добре знайомий йому погляд: пильний, колючий, насмішкуватий.
«Ні, Наталю Сергіївно, — несподівано для себе подумав Лежнєв. — Нікуди ти звідси не підеш. Можеш хитрувати сама з собою, але мене ти не обдуриш…»
— Огрубіти можна на будь-якій роботі. Але той, хто по-справжньому любить свою роботу, вкладає в неї душу, — не грубіє. Це стосується і чоловіків, і жінок. Ви думаєте інакше?
Наталя промовчала, похнюпилася. Лежнєв стримав усмішку.
— Я, власне, запросив вас, щоб порадитися.
— Порадитися? — здивувалась Наталя, не розуміючи, яку пораду вона може дати слідчому в особливо важливих справах.
— Ви, я чув, захоплюєтеся судовою фотографією?
— Трохи, — знітилася Наталя.
— Можливо, цього буде досить.
Лежнєв дістав із шухляди столу чорно-біле фото і подав Наталі.
ebooksa