— Мені не лишається нічого іншого, як прийняти подарунок, — усміхнувся Лежнєв, — хоча б для того, щоб довести свою приналежність до справжніх мужчин.
Полковник Шпітцмюллер зареготав. Потім сам прикріпив кортик до пояса обер-лейтенанта Зінгера.
Фон Бюлов пішов їх проводжати. Це було не до речі, бо Лежнєву треба було ще надіти пілотку, яка лежала в нього за пазухою. У коридорі, в залі, на сходах цього не зробиш — головні убори здають і беруть унизу — в гардеробній, а в гардеробній теж не так просто це зробити — не витягуватимеш із-за пазухи пілотку на очах у фон Бюлова. Та все обійшлося.
У дворі було так темно, як буває тільки перед світанком. Свіжий вітрець приніс пахощі лісу, і Лежнєв на повні груди вдихнув чисте, напоєне хвоєю нічне повітря; одразу стало якось легше дихати і думати; зникла нервова напруга, яка ось уже кілька годин підряд сковувала його. Нічна тиша дзвеніла у вухах. Та ось неподалік, розриваючи тишу, загурчав мотор, сліпуче спалахнули фари автобуса. Лежнєв подивився на годинник. Було близько четвертої. Скоро світатиме. Товариші, мабуть, ждуть не діждуться його біля водостоку. Але минулий вечір і ця швидкокрила ніч варті будь-яких хвилювань…
Лежнєв уже прощався з фон Бюловим, коли хтось у темряві вимовив прізвище Оскара.
— Здається, небезпеки немає, — відповіла фрау Ада. Лежнєв упізнав її голос.
— Я привіз хірурга, — сказав її співбесідник, перетинаючи смугу світла від автобусних фар.
Лежнєв тільки на мить побачив чіткий, наче вирізьблений профіль — тверде підборіддя, прямий ніс, але запам’ятав це обличчя… Фрау Рененкампф і чоловік із вольовим обличчям увійшли в замок.
— Хто це? — проводжаючи їх поглядом, спитав Лежнєв у фон Бюлова.
Той не відповів.
— Ця людина назвала прізвище мого товариша, — наполягав Лежнєв.
— У вас чудовий слух, — скривив губи фон Бюлов.
— І все-таки, хто цей чоловік?
— Полковник Улінгер.
Це була ще одна дуже важлива новина. Хто такий полковник Улінгер, Лежнєв знав: це прізвище неодноразово згадували в Москві.
— Ваш шеф завжди приїздить на шапкобрання?
— Ні, не завжди, — розгубився фон Бюлов.
РОЗДІЛ П’ЯТНАДЦЯТИЙ
Секретар комітету комсомолу хіміко-технологічного інституту, статурний хлопець з інститутським значком на спортивній куртці, спитав Наталю:
— Це ви слідчий Супрун?