«Привид» не може втекти

— Ви теж чули? — швидко спитав Лежнєв.

— Хвилин сорок тому кілька разів кричав, — кивнув Петро.

— Невдовзі після того, як стежкою пройшли солдати, — уточнив Ян.

— Це буде не менше як за півкілометра звідси, — визначив Терьохін.

Вони почекали ще трохи, крик не повторювався.

— Все, — сказав Лежнєв. — Ходімо.

До фільварку вони добралися тільки о пів на десяту ранку. Можна було встигнути й раніше, та Лежнєв суворо дотримувався усіх заходів обережності. Підійшли від лісу і деякий час стежили, що робиться в садибі. Здавалося, все було спокійно: по двору ходили кури, в одному сараї хрюкала свиня, а під повіткою по-селянськи одягнена жінка доїла корову.

Те, що на фільварку була жінка, збентежило Лежнєва. Ось вона взяла дійницю, пішла до хати. Невдовзі вийшла з високим худорлявим старим чоловіком, про щось погомоніла з ним, узяла в нього якийсь згорток і пішла з двору. Старий подивився їй услід, неквапливо дістав кисет, люльку, закурив. Тютюновий дим плутався в його світлій широкій бороді і пишно закручених вусах. На старому були штани, заправлені в добротні юхтові чоботи, фуфайка; під нею камізелька, а кишені якої звисав ланцюжок від годинника. Усі ці деталі Лежнєв розгледів у бінокль, яким уже обмацав кожен метр порівняно невеликої садиби.

Викуривши люльку, старий узяв під повіткою граблі й заходився згрібати якусь траву, що сохла на подвір’ї.

Момент був підходящий. В одному з рюкзаків Лежнєв дістав офіцерський плащ. Через плече про всяк випадок перекинув автомата.

Першим помітив його велетенським пес-вовкодав, який вискочив з-за будинку і, люто гавкаючи, кинувся до непрошеного гостя. Старий крикнув на собаку, той зупинився, перестав гавкати.

— Доброго здоров’я, дядьку Франце, — підійшовши до самісінького паркана, по-російськи привітався Лежнєв.

Старий поставив граблі, допитливо глянув на незнайомця.

— Щось не пам’ятаю таких родичів, — не дуже привітно буркнув.

— Мені треба побалакати з вами, — не звертаючи уваги на бурчання старого, вів далі Лежнєв. — Можна ввійти?

— Заходьте, коли прийшли.

Лежнєв пішов прямо на пса. Той загарчав, показуючи ікла, але відступив. Гімпель здивовано глянув на Лежнєва, щось сказав собаці. Пес одійшов, сів осторонь.

— Що ви хотіли, пане офіцер? — без особливої цікавості спитав старий.

— Ми тут самі? — в свою чергу спитав Лежнєв.

У погляді старого знову майнуло здивування.