Підняти вітрила!

Тепер щодо твого сина, відважного Арнольда. Ти справді вважаєш, що втрачена всяка надія? Що він справді загинув у тих пустельних краях? Невже ти повірив тому чоловікові? Мені це просто не вкладається в голові, особливо тому, що в цього Жерара дуже розбурханий розум. Може, не слід втрачати надію? Такий старий корсар, як ти, мусить вірити стільки, скільки плаває на воді хоч одна дошка з його корабля! Сподіваюся, ти пришлеш мені звістку. Обнімаю тебе як брата, любий мій неприборканий корсаре.

Чарлз Дарвін».

Під підписом стояла дата й місце відправки листа: «Лондон, 5 вересня 1859 р.»

— Звідки дід Леон знає Дарвіна? — спитав Антон після того, як його невимовно вражений товариш закінчив читати.

— Не знаю! Він ніколи не казав про це.

— А Арнольд, який згадується в листі, це твій батько?

— Так! — відповів П"єр, нічим не виказуючи хвилювання, яке охопило його всього: внук був дуже схожий на діда.

— Ти казав, що він загинув у корабельній катастрофі, — вів далі його приятель.

— Так, він вирушив через Атлантику в п"ятдесят третьому році, коли мені було одинадцять років, і досі не повернувся.

— А де і як він загинув? Ти не знаєш?

— Гине багато моряків; наші люди звикли, що дехто не повертається, а якщо людина не повернулася, який сенс знати більше?

— Але, може, все-таки… Бачиш, Дарвін радить дідові трохи почекати…

П"єр похитав головою:

— Ні. Лист прийшов дев"ять років тому. Тоді ще можна було сподіватися. Сьогодні вже нема ніякого сенсу. До того ж дід Жір, який пішов разом з батьком, повернувся давно й сказав, що всі загинули. Це, мабуть, про нього згадується в листі, бо його повне ім"я Жерар.

— І що, від нього не можна дізнатися, де і як сталася катастрофа? Його не допитували?

— Допитували в Морському Трибуналі, але не дізналися нічого. Він повернувся на батьківщину десять чи одинадцять років тому на англійському кораблі, який підібрав його десь у Магеллановій протоці здичавілого, напівбожевільного. Згодом він прийшов до тями, але ніхто вже не розпитує його про ту трагедію, бо за цей час сталося багато інших корабельних катастроф.

— І ти його теж не розпитував? Не хотів дізнатися?

— Хотів, тільки з нього неможливо й слова витягнути. Крім того, щоразу, тільки-но я намагався це зробити, дід Леон проганяв мене.

— Безперечно, тут якась таємниця! — сказав Антон.

— Яка таємниця?! Звичайна корабельна катастрофа, їх безліч на морі!