Підняти вітрила!

Антон не читав далі, він швидко подався в каюту, потім зупинився і сказав голосом, якого ніхто не впізнав:

— П"єр Ваян!.. Може, він ще живий…

— Тоді, пане, відвезіть якомога швидше папір! — сказав капітан маленького судна. — Щасливої дороги, і я вірю у вас!

— Спасибі вам, капітане! Хай буде благословенне небо, що послало вас на мою дорогу! І ви самі будьте тисячу разів благословенні!

Антон спустився в каюту і схиливсь над картою з компасом у руці. Але саме там, де вказувалось місце катастрофи, океан був білий, ніде ні острова, ні латочки суші, на десятки миль довкруг лише вода. І все-таки неможливо, щоб П"єр помилився.

Через кілька хвилин люди побачили, що капітан піднімається сходами вже трохи спокійніший.

— Куди ми йдемо, пане? — спитав Герасім. — Не в Буенос-Айрес?

— Ні, ідемо на схід, шукати П"єра Баяна!

— А вугілля?

Вони мали вивантажити його в Буенос-Айресі до 15 лютого, так записано в контракті. Але тепер Антон Лупан забув, що пишеться в книгах купців, як забув і тоді, коли віз бочки кіра Ніколакі до острова Мусара. Зараз перед його очима знову постали сторінки величної книги дружби, яку ніколи не слід забувати!

— Вугілля! Ми використаємо його як баласт, а якщо воно нам не буде потрібне, викинемо в океан!

Люди спантеличено глянули на нього.

— Ви що, вагаєтесь? — здивувався Антон.

Аднана заперечливо хитнула головою. За нею решта відповіли водноголос:

— Ні! Ми підемо туди, куди ви нам скажете! Ми моряки!

— То в дорогу!

Герасім крутнув стерно, вітрила залопотіли, напнулись, і «Сперанца» занурилась носом у хвилі.

Шхуна мчала у світанку при сильному ходовому вітрові, на щоглі майорів румунський прапор. Форштевень знову почав свій тріумфальний марш плавби, і «Сперанца» тріпотіла білими вітрилами, в передчутті нової дороги.

Примітки

1