— Треба висаджуватися на берег?
— Ні. Ми хочемо, щоб ти був здоровий. Але якщо хочеш, щоб усе було добре, треба відрізати ногу!
Ісмаїл пронизливо глянув на капітана, потім груди його опустилися, він заплющив очі й прошепотів:
— Різати!
Дув ходовий вітер. «Сперанца» йшла на захід під звуки газелі, яку невтомно виспівував м"який і ніжний голос фонографа.
Шість годин тому капітан вийшов на палубу, опустивши плечі, змарнілий на обличчі, заляпаний кров"ю, мов різник, і стомлено впав на мокрий люк. І тоді повіяв східний вітер, сильний і рівний бриз, який обіцяв триматись довго.
Коли піднімали вітрила, Ісмаїл розплющив очі, розгублено глянув довкола, впізнав Аднану і всміхнувся.
— Заспівати газель! — прошепотів він, почувши, як задзвенів якірний ланцюг і «Сперанца» рушила в дорогу.
Усе рушило разом — і вітер, і пісня, і життя в тілі Ісмаїла.
Тепер газель лунала на палубі так, що могла б підняти й мертвого з могили, тільки капітан спав на люкові, а біля голови в нього стояла велика чашка з кавою. Він не чув дзенькоту ланцюга, не чув шуму форштевня, який розрізував хвилі, не чув Ісмаїлової газелі. Вперше після десяти днів і десяти ночей безперервних тривог заснув по-справжньому.
Цей незвичайний кормовий вітер тримався цілий тиждень, даючи їм змогу пройти сто двадцять миль на захід. Звісно, вони могли б зробити й більше, але зараз ішли тільки вдень, бо нікуди не квапились.
Ісмаїл уже не горів, дихав легше, з обличчя зник землистий колір. Рана на відрізаній нозі ще гноїлася, вона ще довго мала гноїтися — тижні, місяці, але той гній уже не підніметься в тіло.
На палубі життя знову стало звичне, чулися сміх, жарти, Негріле гасав, весело гавкаючи на вітер, і, тільки опинившись біля ілюмінатора на кормі та глянувши на Ісмаїла, вгамовувався, ніби розумів, що непристойно здіймати гармидер біля хворого.
Кокові подобався рух угорі, і гавкіт Негріле, і сміх та жарти людей, бо це ж частка його життя.
— Болить, Ісмаїле? — питала Аднана.
Скільки безсонних ночей просиділа вона біля нього! Вона, звичайно, їх і не лічила, але він пам"ятає всі, навіть ті, коли був непритомний…
Рано-вранці, коли «Сперанца» при ходовому вітрі наближалась до Пунта-Аренас, Антон Лупан спустився в каюту до Ісмаїла. Аднана підвелась і вийшла заварити кави, випрати бинти — у неї багато роботи.
— Як ти себе почуваєш, Ісмаїле?
— Дякувати…
В ілюмінатор заглянув сонячний промінь і впав на обличчя недужого.
ebooksa